Вони готові були побачити все, що завгодно – шрами, каліцтво, якийсь відчутний жах… але – нічого? Бинти й перука пролетіли через коридор у буфет, перелякавши присутніх. Падаючи одне на одного, всі бігли сходами донизу. А на порозі вітальні, вигукуючи якісь безладні пояснення та жестикулюючи, стояла постать, схожа на людську до самого коміра пальта, а вище… не було нічого, зовсім нічого видимого!
Ті, що були подалі від будинку, почувши гамір та крики, глянули вздовж вулиці й побачили, як із заїзду «Карета і коні» прудко вибігають люди. Вони бачили, як упала місіс Гол, а містер Тедді перестрибнув через неї, щоб не спіткнутися; потім почули страшні зойки Міллі, яка, почувши гамір, вийшла з кухні й наштовхнулася на безголову людину.
І всі, хто був у той час на вулиці – продавець солодощів, власник балагана для метання кокосових горіхів та його спритний помічник, хазяїн гойдалки, хлоп’ята, сільські франти, причепурені молодиці, поважні фермери у блузах, циганки у фартушках – кинулися бігти до заїзду. За короткий час перед будинком місіс Гол зібралась юрба чоловік сорок. Людей все більшало, всі метушилися, галасували, розпитували і висловлювали різні здогади. Кожному неодмінно хотілося говорити, але ніхто нікого не слухав. Кілька чоловік підтримували місіс Гол, що була майже без пам’яті. Над загальною колотнечею чулася розповідь одного горластого самовидця.
– Перевертень!
– Що ж він накоїв?
– Невже поранив служницю?
– Здається, кинувся на неї з ножем!
– Не так, як то кажуть. А справді у нього нема голови!
– Нісенітниця! Це – просто якийсь фокус!
– Тільки-но поскидав свої бинти…
Намагаючись зазирнути у відчинені двері, натовп утворив клин, гостряк якого біля входу займали найвідважніші.
– Він на хвилинку спинився. Аж тут скрикнула служниця, і він обернувся. Я бачив, як майнула її спідниця, і він побіг слідом за нею. Не минуло й десяти секунд, як він повернувся з ножем в одній руці, із скибкою хліба в другій і став, так наче вдивлявся в щось. Це було ось тільки. Увійшов він у ці двері. Голови в нього немає зовсім. Ви трохи пропустили, а то б самі…
Ззаду сталося якесь замішання, і промовець замовк, даючи пройти невеличкому гурту людей, що впевнено прямував до будинку. На чолі гурту виступав містер Гол, дуже червоний і рішучий, далі містер Боббі Джеферс, місцевий полісмен, і, нарешті, обережний містер Воджерс. У них був наказ арештувати Незнайомця.
Натовп галасував, переказуючи їм суперечливі останні відомості.
– З головою він чи без голови, але я маю наказ арештувати його і арештую, – заявив Джеферс.
Містер Гол піднявся сходами, підійшов до дверей вітальні й побачив, що вони відчинені.
– Констеблю, – сказав він, – виконуйте ваш обов’язок.
Джеферс ступив у кімнату, слідом за ним – Гол, останнім – Воджерс. У тьмяному світлі вони побачили безголову постать у рукавичках, що в одній руці тримала недоїдену скибку хліба, а в другій – шматок сиру.
– Це він, – посвідчив