– відповів Вільям. – Я покинув інквізиторство саме тому, що не хотів цього робити. Але я люблю слухати всілякі слова, потім є над чим поміркувати.
– Ти забагато міркуєш. Хлопче, – мовив він, повертаючись до мене, – не бери поганого прикладу зі свого вчителя. Єдина річ, про яку варто міркувати, – то смерть, я зрозумів се лише на схилку свого життя. Mors est quies viatoris – finis est omnis laboris[52]. Залиште мене, я хочу помолитися.
Першого дня коло часу дев'ятого,
де Вільям провадить учену бесіду із Северином-зіллярем
Ми знову пройшли серединною навою і вийшли. Розмова з Убертином збурила мою душу.
– То… дивний чоловік, – сказав я.
– Під багатьма оглядами він є – чи був колись – великим чоловіком. Але саме тому він дивний. Лише малі люди здаються нормальними. Убертин міг би стати одним з тих єретиків, яких він допомагав палити, або ж кардиналом святої Римської Церкви. Він упритул підійшов до обох цих крайнощів. Коли я розмовляю з Убертином, мені здається, що пекло – це лише погляд на рай з іншого боку.
Я не зрозумів, що він має на увазі.
– З якого боку? – спитав я.
– Авжеж, – погодився Вільям, – річ у тім, щоб знати, чи є ці боки і чи є якась цілість. Та не слухай мене. І не дивись більше на цей портал, – сказав він, легенько вдаривши мене по потилиці, коли я обертався, приваблений скульптурами при вході. – Сьогодні тебе вже досить лякали. Усі.
Ідучи до виходу, я побачив перед собою ще одного ченця. Він був, мабуть, Вільямового віку. Він усміхнувся до нас і чемно привітався. Сказав, що він – Северин із Санкт-Еммерама, отець-зілляр, який дбає про лазню, лічницю та городи, і що він до наших послуг, якщо ми хочемо краще зорієнтуватися на теренах абатства.
Вільям подякував йому і сказав, що, заходячи, вже помітив чудовий город, який, схоже, містить не лише їстівну городину, але й цілющі зела, наскільки це можна побачити крізь сніг.
– Улітку або навесні, коли буяють розмаїті трави, кожну з яких прикрашають квіти, город цей ще краще співає славу Творцеві, – мовив Северин, немов вибачаючись. – Але й в цю пору року око зілляра бачить крізь сухе гілля, які рослини виростуть згодом, і можу сказати тобі, що в цьому городі ти знайдеш більше трав, ніж в будь-якій зіллярській книзі, і вони барвистіші від будь-якого їх найчудовішого зображення. Та й узимку ростуть гарні зела, а в зіллярні я тримаю в посудинах чимало зілля, назбираного заздалегідь, щоб мати напоготові. Адже корінням квасениці лікують бронхіти, з відвару коріння алтеї роблять примочки при шкірних хворостях, лопухом гоять екземи, а подрібнивши і змоловши кореневище змійовика, можна лікувати бігунку і деякі жіночі хвороби, перець сприяє травленню, підбіл добрий на кашель, маємо й непоганий тирлич на травлення, і солодець, і ялівець, з якого можна зробити добрий напар, і чорну бузину, з кори якої роблять примочки на печінку, і мильнянку, корені якої вимочують у холодній воді, а потім вживають при бронхіті, і валеріяну, чесноти якої ви, мабуть, знаєте.
– У вас є різні корисні трави, які ростуть у різному підсонні. Як