іншим скарб свого знання вони платили своїм життям. Я й сам під час процесів, у яких когось підозрювано у зв’язку з дияволом, намагався не вживати цих лінз, прохаючи секретарів, щоб вони читали мені потрібні документи, інакше мене самого запідозрили б у прихильності до підсудних, адже в ту мить присутність нечистого здавалась непозбутньою, і кожен, так би мовити, відчував запах сірки. Та й, зрештою, ще великий Роджер Бекон застерігав, що не завжди таємниці науки мають ставати надбанням загалу, бо дехто може використати їх для лихих цілей. Нерідко вчені мужі, щоб оберегти їх від безцеремонних очей, мусять оголошувати магічними книжки, які такими зовсім не є.
– Отже, ти побоюєшся, що посполиті можуть вжити ці таємниці на лихе? – спитав Никола.
– Що стосується посполитих, то, мабуть, на них ці таємниці наводять страх, адже вони мають їх за диявольські штучки, про які аж надто часто говорять їм проповідники. Розумієш, я знав вельми вправних лікарів, які виготовляли ліки, здатні негайно зцілити від хворості. Даючи цю мазь або напар посполитим, вони виспівували щось схоже на молитви, та не тому, що самі ці молитви мають здатність зцілювати, а тому, щоб душа, окрилена вірою в побожну формулу, охочіше корилася тілесній дії ліку. Та часто-густо скарби науки слід захищати не від посполитих, а від інших учених мужів. Нині виготовляють дивовижні механізми, якими воістину можна змінювати природний хід речей, але горе, коли вони потраплять до рук людей, які використовуватимуть їх для того, щоб зміцнити свою мирську могутність. Мені розповідали, нібито один хінський мудрець зробив порошок, який, зустрівшись з вогнем, може викликати страшний гуркіт і велике полум’я, знищуючи все на багато ліктів навколо. Це подиву гідний винахід, якщо використовувати його для того, щоб відвести русло річки або звільнити поле від кам’яних брил. Але якщо хтось використає його, щоб завдавати шкоди своїм неприятелям?
– Може, се й на благо, якщо то неприятелі Божого народу, – побожно сказав Никола.
– Може, й так, – погодився Вільям. – Але хто є нині неприятелем Божого народу? Імператор Людовік чи Папа Йоан?
– Господи Боже милосердний! – сказав Никола, геть налякавшись. – Мені зовсім не хочеться самому вирішувати це моторошне питання!
– Бачиш? – мовив Вільям. – Іноді краще, щоб деякі таємниці й надалі були сокриті під загадковими словами. Незбагненність природи не можна відтворити на козячій чи овечій шкурі. Арістотель у своїй книзі таїн твердить: якщо занадто поширювати знання про таємниці природи й мистецтва, порушується небесна печать і може трапитись чимало лих. Це не значить, що таємниць не слід відкривати, але саме вченим мужам належить вирішувати, коли і як се робити.
– Тому цілком слушно, що в таких місцях, як наш монастир, – мовив Никола, – доступ до деяких книг має не кожен.
– То інша річ, – мовив Вільям. – Забагато говорити – то гріх, але занадто все замовчувати – теж гріх. Я не мав на увазі, що джерела знання треба приховувати. Ба більше, це здається мені великим злом. Я хотів сказати, що вчений муж,