цей час між столами та шафами анатомічного кабінету пройшла якась тінь, на мить було чути легку ходу, і потім знову все завмерло.
В сірому світлі, що лилось у вікна з нічного неба, тьмяно освітлюючи кабінет, поблискували скляні шибки шаф, чорніли муляжі, сіріли слоїки з заспиртованими препаратами. Крізь скляні шибки високих шахов на кабінет скірились вищиреними зубами і білими щелепами кістяки людей, мавп, антропоїдів, черепи скитів і доісторичних людей. Провали очей на білому тлі кісток визначались чорними великими дірами чудної Форми. В інших шахвах тихо дзеренчали від чиєїсь легкої ходи блискучі метальові інструменти, ампутаційні ножі, пінцети, зонди, ножі, кохери та розпораторії. Великі анатомічні мапи килимами вкривали стіни. Тут заховались великі таємниці науки, які завше викликають почуття страху та загадковости. А тому й хода людини, що забралась сюди вночі до кабінету, була якась обережна й полохлива.
Людина вийшла до коритару і засвітила сірника; маленький вогник освітлив бородате професорське обличчя й чорну постать в легкому пальті й чорній шляпі. Під пахвою в неї був якийсь не дуже великий, трохи зібганий пакунок.
Коли б не знати історії в перукарні, то нам було б неможливо впізнати в цій постаті Теодора Андрійовича Гая, а тепер можна з певністю сказати, що це був безперечно він.
Гай, обережно ступаючи, пройшов у бік мертвецької, – було видно, що вік чогось шукає. Коли він прочинив двері до мертвецької, з темного помешкання в обличчя йому війнув неприємний дух солодкуватої трупної отрути. Од цього духу можна було задохнутись, волосся од нього ставало на голові дубом, і нарешті починало здаватись, що це його тіло, тіло ще живого Гая, починає тліти і пахнути солодкуватою отрутою. Гай, стримуючи себе, щоб не втекти з цього місця, освітлив мертвецьку. Збоку він одразу побачив кілька простих, збитих з дощок трун і якусь залізну ванну, в другому кутку лежала якась чорна купа. Коли Гай освітлив цю купу, він несамохить відхитнувся.
В купі лежали понівечені й гнилі трупи чоловіків, жінок і дітей, білі хробаки ворушились в ній, і пахощі трупної отрути стали ще солодшими, ще нестерпучішими. Гай не витримав цієї картини і нервово причинив двері мертвецької. Він трохи постояв у темному коритарі, силкуючись втягнути в свої легені побільше свіжого повітря. Потім Гай знову обережно пішов коритаром. Він шугнув у двері до анатомічного театру і освітив його маленьким вогником сірника.
Тут він побачив у кількох ваннах у розчині формаліну мерців, що ніби спокійно спали у цім розчині. Розчин нестерпуче пах формаліном. Далі анатомічний театр нагадав йому якусь м’ясорубку. На низьких столах, що швидше нагадували великі ліжка, або вірніш підставки для рубки м’яса, лежали розрізані частини людського тіла: руки, ноги, частини тулубів, оскальповані голови, ребра, обголені до червоного м’яса. Тут помешкання було більше, і солодкуваті пахощі трупної отрути, змішані з міцним духом формаліну, були вже не такі дражливі.
Гай обережно пройшов між столами, уважно оглядаючи кожного з них. Ось він