пройти цензуру. Зрештою, не треба скидати з рахунку й самоцензуру письменника. Проте Гоголь вмів майстерно створювати відповідні контексти. У «Тарасові Бульбі» росіян взагалі не існує. А «росіянами» («русскими») є українські козаки. Це ніби узгоджується з концепцією «Історії русів», що справжніми русами (руськими) є українці.
Щодо критичності до росіян (великоросів, московитів), то вона простежується в інших творах Гоголя: петербурзьких повістях, «Ревізорі» й «Мертвих душах».
Загалом «Історія русів» була одним із важливих джерел «Тараса Бульби». Однак не можна вважати, що повість стала художньо-літературним переспівом цього нібито історичного твору. Гоголь використав лише деякі фрагменти та концептуальні моменти «Історії…». Користувався він й іншими джерелами. Могли серед них бути різноманітні історичні твори компілятивного характеру, як, наприклад, «Історія про козаків запорозьких…» Семена Мишецького, з якою Гоголь міг ознайомитися за рукописним списком. Звідси він міг узяти відомості про людей різних народностей і станів, які приходили на Запорізьку Січ, про майстрів, які там перебували, про безперервну веселість та пияцтво на Січі, про покарання козаків у цій «республіці». Можливо, з цього твору взято й назви куренів: Дядьківський, Незамайлевський, Татаровський, Переяславський, Тимошівський.
Ще одним джерелом, вплив якого достатньо помітний у повісті, був «Опис України» Ґійома де Боплана. Якраз 1832 року надрукували російський переклад цього твору з відповідними коментарями. Отже, ця лектура була в Росії доступною. Тому нічого дивного, що Гоголь звернувся до неї.
Французький шляхтич Ґійом Левассер де Боплан (бл. 1600–1673) з початку 1630-х до 1648 року перебував на службі в польських королів Сигізмунда ІІІ та Владислава ІV. На теренах України він керував будівництвом фортець та оборонних споруд. Водночас склав детальну мапу України. Тривале перебування на українських землях дозволило Бопланові пізнати життя місцевого населення, зокрема козаків. 1648 року, не знайшовши спільної мови з новообраним королем Яном Казимиром, Боплан покинув службу в Речі Посполитій і подався до себе на батьківщину, у Францію, де й написав книгу «Опис України», видавши її 1651 року. Друге, доповнене її видання вийшло 1660 року.
Мапа України, створена Бопланом, була надрукована ще 1648 року Саме завдяки цьому французькому дослідникові назва «Україна» утвердилася в картографічній практиці. Щоправда, згаданий термін уживався ним не як етнонім, а як поняття територіальне. Територію України Боплан трактує доволі широко, вона в нього здебільшого збігається з теренами сучасної української держави: передбачає він і Київщину, й Поділля, й Волинь, і Русь (Галичину), і Дике поле, а поряд із цим описує навіть Крим та частково польські землі. Боплан свідомий того, що на теренах України живуть різні народи – русини, поляки, татари, – але основну увагу в своєму «Описі…» приділяє козакам. Гоголь, як і Боплан, уживає термін «Україна». Правда, розглядає його в дещо вужчому плані –