комедіях українці зображені в гумористичному, а то й іронічному плані. Над ними підіймається солдат («москаль»), який, фактично, представляє російську імперську цивілізацію. Це вже пізніше в Шевченка, у «Катерині», така постать стане антигероєм, і прозвучить крилата фраза: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…».
Але повернімося до «Простака…» Василя Гоголя. Від самого початку автор дає зрозуміти, що персонажі п’єси, яких він зображує гумористично й іронічно, є козаками чи нащадками козаків. Винятком є лише солдат. Ось як звучать перші слова комедії – монолог господаря дому Романа:
«Романъ, одинъ, поднимаясь со скамейки и представляя разслабленного. Врагъ ёго́ ба́тька зна́е, здае́тця, я ище́ не ду́же й стари́й, а зовсімъ охря́въ, такъ що ні нігъ, ні рукъ не чу́ю, нена́че поби́тий. (Зѣваетъ). Ка́жуть лю́де, що мене́ баглаі напа́ли… мо́же прокля́ті й баглаі; тільки жъ я уже́ ду́же да́вній – я уже́ бувъ дебе́лимъ па́рубкомъ, якъ на́ші козаки́ на Ли́нію въ похо́дъ ходи́ли. – Дай Бо́же ца́рство па́ну со́тнику; для ме́не ду́же панъ до́брий бувъ – всіхъ козаківъ у похо́дъ ви́турливъ, – а мене́ та́къ уподо́бавъ, що оста́вивъ до́ма и повелівъ сви́ні па́сти, – отоді то міні́ ро́скішъ була́! Не знавъ я нія́кого діла; а тепе́ръ и не зду́жаю, да тре́ба роби́ти, щобъ стара́ не ла́яла. (Садится). Спаси́бі Бо́гу, що зайшла́ десь, а то́ бъ уже́ давно́ до́сі скребла́ мо́ркву. (Зѣваетъ и чешетъ себѣ спину)».
Микола Гоголь продовжив батькову тенденцію: у його ранніх творах, які ввійшли до «Вечорів на хуторі біля Диканьки», теж часто зустрічаємо гумористичне й іронічне зображення козаків. Але на цьому ми детальніше зупинимося далі, коли розглядатимемо творчість письменника в контексті російського імперського дискурсу.
Багато ж малоросійських дворян пройшли еволюцію від зачарування імперією до своєрідного автономізму, який виявляв себе зокрема у зверненні до «козацької слави», в пропагуванні її. Одним із яскравих культурних явищ цієї еволюції стала «Історія русів».
Перша згадка про неї припадає на 1828 рік: саме тоді рукопис цього твору був знайдений у Стародубському повіті Чернігівської губернії, де існувала сильна традиція козацького літописання. «Історія…» поширювалася в рукописних копіях; Гоголь, працюючи над «Тарасом Бульбою», використовував одну з таких копій. 1846 року «Історію русів» опублікував у Москві Осип Бодянський – в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремою книгою. У першодруку був зазначений автор твору – вже натоді покійний єпископ Георгій Кониський. Правда, дуже швидко з’явилися сумніви щодо авторства цієї особи.
Донині питання авторства твору не є розв’язаним. Називалися різні імена ймовірних творців «Історії…»: Олександр Безбородько, Опанас Лобисевич, Василь Лукашевич, Опанас Маркович, Василь і Григорій Полетики, Микола Рєпнін, Василь і Олександр Ханенки, Архип Худорба, Андріан Чепа, Михайло Маклашевський та інші. На підставі аналізу твору можемо констатувати хіба що таке: його автор жив у другій половині XVІІІ – на початку ХІХ ст., можливо, навчався в Києво Могилянській