Донцов, який писав:
«Ні один з повістярів, що писали українською, не відтворив так блискучо і з таким розмахом типи, а особливо дух старої козацької України, як Микола Гоголь. Мабуть тому, що модерні наші історичні повістярі цілковито втратили той дух, яким колись дихала Козацька Україна, а в Гоголі – як він сам писав – “ще гарцювала душа предків”».
Закономірно, що українські діячі намагалися «українізувати» «Тараса Бульбу». З’явилися українські переклади цього культового твору. Одним із перших був переклад Миколи Садовського. Можна ще згадати переклади Антона Хуторянина й Андрія Ніковського. Певний резонанс викликав переклад першої редакції твору, здійснений письменником Василем Шклярем у відверто проукраїнському дусі й опублікований 2003 року. Цей переклад навіть піддав критиці тодішній посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін, який заявляв, що Гоголь не міг такого написати. Отже, й сьогодні «Тарас Бульба» здатний стати каменем спотикання в житті політичному.
1890 року видатний український композитор Микола Лисенко написав оперу «Тарас Бульба» на лібрето Михайла Старицького. Останній також створив за згаданою повістю п’єсу. Ці твори дістали в радянській Україні сценічне втілення й мали помітну популярність.
«Бульбоманія» має в Україні різні вияви. Наприклад, є пам’ятники Тарасові Бульбі на острові Хортиця, що в Запоріжжі, та селі Келеберда Полтавської області. З 1991 по 1994 рр. в місті Дубно проводили рок фестиваль під назвою «Тарас Бульба». 2002 року фестиваль відновили, і він проходить понині. А з 2007 року у Києві відбувається «ГОГОЛЬFEST» – щорічний мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва.
Проте знаменита повість Гоголя мала й своїх критиків. Негативну оцінку дав твору Міхал Ґрабовський – до речі, симпатик України, один із представників «української школи» в польській літературі. Негативно твір оцінювали й інші польські літературознавці. Те саме можна сказати й про єврейських авторів, які вбачали в «Тарасові Бульбі» прояви антисемітизму.
В Україні теж знайшлися критики «Тараса Бульби», причому саме серед українських націоналістів. З 28 травня по 12 липня 1943 року в окупованому німцями Львові тривав зорганізований націоналістами «суд над Гоголем». Під час «суду» лунали звинувачення в тому, що «Тарас Бульба» є «образливим памфлетом на Україну», що його автор зовсім не геній, а «підлий ренегат», «павук, який виссав кров зі своєї України для москалів», а вся його творчість – це відображення України в кривому дзеркалі. Попри всю курйозність цього епізоду, не можна сказати, що стався він на голому місці.
Справді, «Тарас Бульба», як і деякі інші гоголівські твори, можуть мати антиукраїнське прочитання.
Нам видається, проблема в тому, що й апологети Гоголя, і критики сприймали його творчість однобічно. Це стосується й повісті «Тарас Бульба». Схоже, чимало творів письменника мають якнайменше два рівні змісту. Один рівень – поверховий, розрахований на широку публіку; власне, цей рівень здебільшого й сприймають критики. Однак поряд із цим існує рівень езотеричний, прихований,