місце, де б на них ніхто не наступив. Тоді Люцерна обережно зігнула свою величезну передню ногу, влаштувавши щось на зразок загородки, і каченята, вмостившись там, одразу задрімали. Швидко перебираючи копитами, до хліва дрібним кроком забігла Моллі, дурненька, але гарненька біла кобилка, яку містер Джонс запрягав у свою бричку. Похрумуючи грудочкою цукру, вона влаштувалася на видному місці і заходилася стріпувати білою гривою, щоб привернути загальну увагу до уплетених в неї червоних стрічок. Останньою прийшла кішка, постояла трохи, виглядаючи тепле містечко, і нарешті, втиснувшись між Боксером і Люцерною, вдоволено замуркотіла, пропустивши повз вуха майже всю промову Майора.
Тепер зібралися майже всі тварини ферми, окрім старого ручного ворона Мозеса, який спав собі на жердині за задніми дверима будинку господарів. Переконавшись, що всі присутні зручно влаштувалися і вже готові слухати, Майор прокашлявся й почав:
– Товариші, ви вже чули, що минулої ночі мені приснився дивний сон. Але про це я розповім пізніше, бо спочатку хочу повідомити таке. Товариші, я знаю, що мені вже недовго бути з вами. Тож, гадаю, повинен поділитися перед смертю тими знаннями, передати вам ту мудрість, яку я збирав усе своє довге життя. Лежачи тут на самоті, я мав чимало часу для роздумів, й під кінець моїх днів зрозумів у чому сенс життя на землі. Про це й хочу говорити.
Перш за все, товариші, яке воно, наше життя? Погляньмо правді в очі: воно виснажливе, нещасливе й коротке. Ми з’являємося на світ, і їжі нам дають саме стільки, щоб душа не розлучилася з тілом, і водночас нас змушують працювати до останньої межі наших сил. А тільки-но ми стаємо непрацездатними, нас огидно й жорстоко вбивають. Жодна тварина в Англії не знає й хвилини спокою і щастя відтоді, як їй виповниться рік. Жодна тварина в Англії не знає, що таке свобода. Життя тварини – це злидні й рабство. Отака вона гола правда.
Та хіба такий природний стан речей? Чи така вже злиденна наша країна, що не в змозі запропонувати гідне життя тим, хто населяє її? Ні, товариші, однозначно ні! Ґрунт Британії родючий, клімат її благодатний, земля може нагодувати набагато більше тварин, ніж є нині. Лише наша ферма прогодувала б дюжину коней, двадцять корів, сотні овець – і всі вони жили б в радості й достатку, про які нині годі й мріяти. Чому ж ми всього цього не маємо, а існуємо в таких жалюгідних умовах? Та тому, що майже все, вироблене нами, крадуть люди. Ось чому вас обступають злидні. Назва нашим головним бідам – Людина. Людина – наш справжній ворог. Заберіть звідси Людину – основну причину голоду й рабське становище тварин буде усунено навіки.
Людина – єдина істота, яка споживає, але не виробляє. Вона не дає молока, не несе яєць, вона заслабка, щоб перти плуга, занадто повільно бігає, щоб ловити зайців. Проте саме Людина панує над тваринами. Вона змушує їх без упину працювати, віддаючи лише стільки, щоб вони не померли з голоду, решту ж забирає собі. Нашою працею обробляється земля, нашим гноєм вона удобрюється, а ми не маємо нічого,