дбає якнайкраще,
Що йому до наших справ…
Мулей
Так.
Фенікс
…І хоче об’єднати
Королівства…
Мулей
Все! Зажди!
Ось пояснення, що ти
Їх мені хотіла дати?
Фенікс
Але в чім, скажи мені,
Я перед тобою винна?
Мулей
Вмерти ти була повинна,
А портрет не брати, ні!
Фенікс
Ухилитися?
Мулей
Авжеж!
Фенікс
Як?
Мулей
Щось вигадати треба.
Фенікс
Що?
Мулей
Померти, як за тебе
Я помер би, Фенікс, теж.
Фенікс
Це насильство?
Мулей
Ні, відхід.
Фенікс
Примус?
Мулей
Радше, інша сутність.
Фенікс
Але що це?
Мулей
Це – відсутність,
Мрій і прагнень зниклий світ.
Щоб не впевнитись достоту,
Що минулася любов,
Зникнути волію знов,
Бо примножиш ти скорботу.
Фенікс
Як гнітить мене розлука…
Мулей
Нидіє душа моя…
Фенікс
Жду тебе з Танжера я,
Певна, що минеться мука.
Мулей
Це – відстрочка, не кінець.
Фенікс
Жаль прощатися з тобою.
Мулей
Дай портрет, що став журбою
Для закоханих сердець.
Фенікс
Воля короля, Мулею…
Мулей
Вирву з рук твоїх мерщій
Я того, хто образ мій
Вирве із душі твоєї.
Ідуть.
Чути сурму, гамір висадки, і з’являються інфант дон Фернандо, дон Енріке і дон Хуан Коутіньйо.
Дон Фернандо
Я буду першим, Африко прекрасна,
Хто ступить на піщаний берег твій,
І сліду переможного, нещасна,
Відчувши на собі тягар важкий,
Ти нам скоришся.
Дон Енріке
Слід свій величавий
На цій землі таємній і чужій
Лишаю другим я. О Боже правий!
(Падає.)
Прикмети переслідують мене.
Дон Фернандо
Енріке! Ні до чого тут лукавий,
Я дам тобі пояснення одне:
Як владар, землю ти вхопив руками,
І наших рук вона не обмине.
Дон Енріке
Пустинне узбережжя перед нами,
Розбіглись полохливі маври геть.
Дон Хуан
Танжер квапливо зачиняє брами.
Дон