сонце. Жар тече.
В якійсь дрімотливій утомі
встеляю сіна під плече
і в сон лечу, немов у домі…
Дарує постіль запашна
такий жаданий відпочинок.
А там – робота дотемна.
Надії виправдав ужинок.
ДО ТЕБЕ, МИЛА
От-от зоря мигне остання
над сонним мороком світів.
Як птах, з небес зійде світання,
що так його всю ніч хотів.
День полетить на сонця крилах.
З пір*їн його впаде тепло.
До тебе знов спішу я, мила,
об час ламаючи весло.
Безсонна ніч – ціна розлуки.
Тебе, небесную красу,
я підхоплю на дужі руки
і в наше літо понесу.
ПРО ЩАСТЯ
Невтримний щастя пташок —
мов блисне у вікні…
Здається – загостює
картатий, але ні…
Він знов у небі цятка —
ширяє лакімно.
Дарма його ловити —
життя вам не кіно.
Милує і дивує
його єство живе.
…Комусь пір*їнка з крильця —
у когось поживе…
РОЗДАЮ ВІРШІ
Почуття у рівновазі.
Гладко на душі.
Щедро вам навколо себе
роздаю вірші.
Є маленьким, є дорослим,
школярі – у круг.
Вам і радісно і сумно
від моїх навкруг
кучугур переживання,
філософських глиб.
Означає це – живете
ви сповна й углиб.
МАГІЯ ВІКІВ
Ліхтарі. Бруківка.
Лун луна з кутків…
Змішаний мій подих
з подихом віків.
Парапети. Мури.
Лінії дзвіниць.
Ще б сюди карети
і – до них – візниць.
Четверик уява
миттю додає…
Знов мені натхнення
вснути не дає.
Ліхтарі. Антени.
Мов бузковий – дріт.
…Що пишу – Слов*янське
й про Слов*янський рід.
КОЛИ СВІТ НА СТОЛІ
Листя шовкове. Гілки.
Місяця срібний півтон.
Вже у майбутньому десь —
кільцями вертить Плутон.
Вечір над містом закляк.
Тиша – аж кроки лункі.
Нервам відчутні моїм
всесвіту сфери тонкі.
Ламле уява астрал.
Час – коли світ на столі…
Книжкою більше віршів
стане в цю ніч на землі.
НЕЗМІННЕ
Величина постійна.
Величина хитка.
Римую життєопис
з червоного рядка.
Змагання гравітацій.
Суперництво ідей.
Конгеніальний космос —
земне єство людей.
Доводити фізичність
думок – нема нужди.
Моя – матеріальна
поезія завжди.
ВОРОНЯЧЕ
Не влягтись