освіту здобувала за принципом "у чому розбираюся". Інтерес до своєї спеціальності втратила ще до третього курсу і, якщо чесно, дуже хвилювалася про своє майбутнє. А після діагнозу всі страхи, як рукою зняло.
Повисло мовчання, яке порушив літній доктор :
– В Ганни хвороба Бехтєрєва. Анкілозуючий спондилоартрит. Захворювання є запаленням міжхребцевих суглобів, яке призводить до їх зрощення, через що хребет опиняється, як би в жорсткому футлярі, що обмежує рухи. Хворобливість і напруга м'язів спини, зменшення об'єму рухів у хребті. По мірі прогресування захворювання, відбувається посилення больового синдрому і розширення його меж на весь хребет, з'являються болі і в тазостегнових суглобах.
– Медицина рухається вперед! – Ніколас різко підкинув голову. – Невже немає ніякого лікування?
– Своєчасне лікування лише уповільнює розвиток хвороби і підвищує якість життя, але при цьому не усуває причину розвитку захворювання, – доктор похитав головою.
Ніколас судорожно вдихнув повітря. Лікар зібрався вже було йти, але поглядом слизнув по сміттєвому кошику, де лежала коробочка з ягодами полуниці, і раптом сказав:
– Якщо в геном полуниці ввести ген антифризового білку полярної риби, то вийде супер ягода, якій ніякі морози не страшні. Якщо перекласти мову науки на загальнозрозумілу, то ГМО – деякий організм, в геном якого були "вбудовані" сторонні гени. Подібна "операція" робиться, зрозуміло, тільки з кращих мотивів. Адже отримати продукт, невразливий для шкідника або здатний протистояти посвсі і морозам, продукт, врожайність якого після "модифікації" збільшується в десятки разів – чи не це мрія Мічуріна?
На цій несподівано-дивній ноті лікар покинув палату, залишивши приголомшеного новинами Ніколаса і пригнічену Ганну наодинці, шукати розради в обіймах один одного.
Ніколас поправив шарф Ганни, прикриваючи голу шию від поривчастого вітру, який трохи не збивав їх з ніг, як тільки вони вийшли з будівлі лікарні.
– В нашої історії обов'язково буде щасливий кінець, чуєш? – Він проникливо заглянув дівчині в очі. Та відсторонено кивнула, ніби витаючи думками десь далеко звідси.
– Я все улагоджу і розпочну з гонки за часом, – швидко підключившись до прямого ефіру, Ніколас коротко змалював підписникам ситуацію зі своєю відсутністю, після чого додав:
– Банда! Мені потрібний зелений коридор до аеропорту. Без вас я не впораюся.
Мабуть, це стало їх маленькою традицією – вести довгі розмови, поки водій таксі мчить їх до чергової точки. Пригоди, на якийсь час відступали і під мірний звук мотора, в теплі салону, хотілося поговорити. Поділитися думками і почуттями, чого вони часто не встигали зробити в вічному поспіху і гонитві за таємницями.
– Знаєш, я завжди мріяла відправитися у подорож. Одна або з тим, кого я люблю. Хотіла втекти, досліджувати місця, спати в машині. Зупинятися, просто, щоб помилуватися видом. Відвідувати музеї і всілякі кафе. Слухати улюблені альбоми по дорозі. Мати «Полароід». Робити гарні фотографії сходу сонця. Фотографувати