тіко кольором волосся чи очей та по-іншому балакають, а в остальном всі ісключітєльно такі, як ми, окромя циган. Учора прийшло мені пісьмо од товариша Калініна, він сообщає, що награждьонний я тепер ще один раз орденом Леніна».
Були міркування відносно щонайкращого облаштування життя в даних умовах:
«А жінкам, які слухають мої листи, передайте, що жизнь їхня нині така тяжола, що ні в сказці сказать, ні пером описать, но нічого нє подєлаєш, ось така война. А після войни тоже нічого хорошого не предвідітся, потому шо колічество нашого брата со временєм тєчєнія войни постєпєнно уменшається, а я так думаю, шо єслі би у нас ввєсті хоча би на время мусульманські правила, у них же на одного мужика буває і шість, і десять жон, і так тоді мужчин усім хватає. Я не тому, що за такий разврат, но жалко мені, Нюра, дуже жалко усіх жінок, вже до того жалко, що на всіх би зразу женився і всіх би зразу пригрів. Но на самому-то ділі у мене нікого нема і бути не може, окрім вас одної, з чим і розстаюсь до слєдующого мого пісьма, яке буде написано через тиждень».
Від піклування про обездолених жінок і від порад по господарству він знову переходив до описання подвигів, отриманих за це урядових нагород і військових звань.
19
До кінця війни удостоївся Іван звання Героя Радянського Союзу і чина полковника. Нюра знала, що за полковником ідуть генеральські звання, але підняти коханого до таких висот не наважилася.
Закінчення війни жителі Красного зустріли хто радісно, а хто з плачем. Жінки, до кого поверталися чоловіки, раділи, а ті, до кого ні, ще більше своє горе горювали. Ніхто не знав, хто і коли прибуде, деякі жінки ходили в Долгов на станцію регулярно, як на чергування. І Нюра також ходила разом з іншими. Вона сама так повірила своїй видумці, що, приходячи на станцію, вдивлялася в усіх полковників, які з’являлися там нечасто, іноді, втім, дивилася й на тих, хто був чином понижче.
У Красне повернулись із війни всього три чоловіки. Із них цілий тільки Мякишев, а решта – Плечевий без руки і Курзов без ока.
Щодня по дорозі на пошту Нюра завертала до станції, стрічала черговий поїзд, штовхалась серед усякого люду, оглядала крадькома пасажирів, що сходили на перон, і йшла спустошеною. І зрештою коротко і сухо написала сама собі сповіщення: «Цим повідомляємо, що ваш чоловік геройськи загинув у нерівному військово-повітряному бою з фашистським стерв’ятником».
Треба було поставити підпис, і вона спочатку написала посаду: «командир Енської частини», потім звання: «генерал-майор», потім вирішила, що це занадто, переправила на «генерал-лейтенанта», подумала, що це малувато, переписала все від початку до кінця, означила підписанта «генерал-капітаном», а прізвища й тут не придумала, поставила закарлючку й заридала…
20
…Наприкінці сорокових років з’явилися в селах фотографи-шабашники. За невеликі гроші, а то й за натуральну плату продуктами збільшували фотографії, а якщо треба, прикрашали, підмолоджували, одягали пристойніш. Один