Антология

Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.


Скачать книгу

мя пожерти,

      Альбо позволь мені всі вороги стерти.

      Ци навіки кажеш той біди терпіти,

      Що вороги чинять, аж тяжко глядіти.

      Ей, бодай вороги тії скаменіли,

      Котрії на моє життя ся скупили!

      Бодай зуби, очі собі вибрехали,

      І як камінь в воду, бодай так пропали.

      Григорій

      Гей ти, горда дівонько, на що ти дуфаєш:

      Ци на вроду, ци на багатство, ци стан пєнкний маєш?

      Не вважай на брови, бо не собольові,

      Ні на стан статний, бо не бардзо ґречний,

      Ні врода хороша.

      Розважаєш ти, миленький, гордость мою дармо,

      Бо я ходжу смутная, трачу літа марно,

      Бо щастя не маю, долю проклинаю:

      Кого вірне люблю, того не видаю.

      Тужу безпрестанно.

      І хоч би я не рада сердечне тужити,

      Же не найду іншого, з ким би-м мала жити,

      Я тебе кохаю, всегда споминаю,

      Ані вдень, ні вночі я спання не маю

      Через твою вроду.

      Годі мене зводити, і так час немалий,

      Більше не буду терпіти через те слави.

      Коли мене любиш, не пускай нікому,

      Бо я присягаю лиш тобі самому,

      Мой милий, сердечно.

      О, зрадливоє кохання, що мя ізрадило:

      За того мушу пійти, що серцю немило.

      Та я із нелюбом літа свої згублю,

      Як того обачу, що я його люблю,

      То ревне заплачу.

      Розступися, земле, нехай пойду в тебе,

      Бо я плачу безпрестанно, мой милий, без тебе.

      Доле нещасная, що єсь учинила?

      Хоч я сяду їсти – вечеря немила.

      Мушу перестати.

      І то жаль мні не помалу друже мой миленький,

      Зриш предивне оченьками, як сокол сивенький.

      Завше поглядаю я на твою вроду,

      Же сам єсь хороший і пєнкного роду.

      Тугу мні заводиш.

      І так з жалю тяжкого і з туги немалой

      Не знаю, що чинити головоньці своей.

      Прийди ко мні вскорі, утіш мя, смутненьку.

      Розвесели тугу у моїм серденьку,

      Додай ми утіхи.

      Юліан Добриловський

      (1760–1825)

      Народився на Волині. Поет і проповідник. Врав участь у редагуванні почаївського «Богогласника» (1790). Видав переклад «з славенско-рускаго на простий и посполитий языкрускій» книги проповідей «Науки парохіалнія». У 1796р. він прибув до Львова, де був проповідником.

      Автор кількох поезій.

ДАЙ ЖЕ, БОЖЕ, ДОБРИЙ ЧАС

      Дай же, Боже, добрий час,

      Як у людей, так у нас,

      І щасливу годину

      Розвеселім родину.

      Приспів: Ой ну-ну, ой ну-ну,

      Розвеселім родину!

      Ви, малії пендраки,

      Витинайте гопаки,

      Ну же живо, ну же ну,

      Розвеселім родину.

      Ви, дівчата з хлопцями,

      Поставайте враз з нами,

      В так щасливу годину

      Розвеселім родину.

      Ви, матері з бабками,

      Поставайте враз з нами,

      Візьміть дзбанок всердину —

      Розвеселіть родину.

      А так станьмо всі в коло,

      Заспіваймо