судноплавної річки; Полтва, що його зрошує, не годиться для міста з 50 000 жителів, які займаються значною торгівлею. Французи, за прикладом древніх греків, перейменували його на Леополь.
У Трійцю стало ще тісніше на вулицях, ще галасливіше, і коли я йшов на обідню, то вже зустрів багатьох напідпитку, а багато й таких, що валялися. Це давно не бачене мною явище нагадало, що рухаюся на північ у і що з усіх тварин людину можна вважати за найупертішу, бо всупереч природі упивається найдужче там, де земля не родить винограду.
По обіді я вирушив до міського парку подивитися, як стріляють у ціль. Там знайшов я численне товариство, музика гриміла, відлуння повторювало постріли. Міська міліція або інакше цивільна варта щонеділі, промарширувавши з прапором і музикою по головних вулицях, приходить сюди для стрільби в ціль.
Хто поцілить в яблуко, того називають Царем стрільців і вдягають йому на шию золотого півня на ланцюжку, а окрім почастунку вручають йому невелику нагороду. Я увійшов до галереї, з якої стріляли в щит, але що з тридцяти пострілів жоден не поцілив, то знудьгував і подався в інший парк, прозваний Єзуїтським.
Парк прекрасний, і ще прекрасніший тому, що тут прогулюється найкраща публіка. Обійшовши усе, я не знав, чим милуватися: прекрасними кущами чи красою квітників, оксамитовими лужками чи розфарбованими будиночками, що миготіли серед свіжої зелені. У одному з будиночків була чудово умебльована ресторація, в інших – кав'ярні і галантерейні крамниці. З підвищення і з фігурної альтанки видно найкращі міські будівлі і чути віддалений гомін людей, що веселяться, перестук карет і бричок, які під'їжджають до воріт саду. Звикнувши до постійних німецьких мод, я був приємно здивований різноманітністю, багатством і смаком вбрання тутешніх пань, а ще більше тим, що між ними дуже багато красунь з блакитними, млосними очима; одне мені не сподобалося, що рум'яна занадто грубо накладені на нерівні місця і приховують у молодих дівчат надто багато природних принад. Втім такий обман дозволений, бо дуже приємно бачити у всіх однаково свіжі обличчя. Я давно чув про люб'язності польок, яких багато хто називає північними француженками, але тут застав щось геть відмінне. Одна за однією скромно і тихо йшли вони розміреними кроками і на питання кавалерів відповідали, потупивши очі і ледь розтуляючи рожеві вуста, і жодна прекрасна голівка не ворухнеться, щоб зиркнути набік.
Сонце сіло, і на усіх доріжках стало так тісно, що довелося проштовхуватися. Голова у мене закрутилася. Мені набридло блукати назад і вперед, безупинно остерігаючись, щоб не заплутатися у вуалях або стрічках.
У сутінках я перейшов на бульвар, що розкинувся на зруйнованому валу посеред міста, і тут такий самий натовп, навіть ще більша тіснява, але скоро стали усі роз'їжджатися по балах і в театр. Німфи веселощів, досі непримітні, зосталися в перших рядах. Проходячи, вони кланялися, зітхали, сміялися, і відводячи за собою кавалерів, бажали подругам, які залишалися, доброї ночі.
Лемберґ,