упритул ліжках, підіткнула ковдру Артемові і повернулась до великої кімнати.
Діана вилізла з ногами на диван, задерла голову на годинник, а тоді похмуро зиркнула в напрямку кухні. Треба змусити себе насмажити на ранок котлет. Завтра необхідно стільки всього встигнути!
Наступного тижня Діана виходить з декретної відпустки і повертається на роботу. До народження Артема вона працювала менеджером зі зв’язків з іноземними замовниками у відділі маркетингу, продажу та післяпродажного обслуговування ДП «Аронов». Займалась просування «ААРОНа» на європейському ринку, зокрема у Франції, бо у школі, крім англійської, вивчала французьку. Два дні тому, у понеділок, їй зателефонував начальник відділу і розповів, що на носі контракти з Болівією, «Cubana» замовляє ще п’ять літаків, а це означає купу паперової роботи, і ненав’язливо натякнув: якщо хоче повернутися, то мусить виходити зараз, через півроку чи навіть через місяць її не чекатимуть. Начальник безцеремонно пояснив, що після смерті її батька, Родіона Столяра, ніхто не триматиме Діану в ДП «Аронов» просто так. Жінка образилась, але погодилась, розуміючи, що не зможе вічно жити на отримані у спадок від батька гроші, ба навіть зраділа, оскільки протягом останніх трьох місяців домашня рутина кісткою стала в горлі. Без Гени вона поволі перетворювалась на вдосконалену модифікацію кухонно-прибирально-за-дітьми-доглядального комбайна.
Діана відвела погляд від кухні і спробувала відтіснити думку про те, що треба ставати до плити: з наступного понеділка вона на роботі, вранці слід відвести малих у дитсадок, а отже, їжу потрібно приготувати сьогодні, бо завтра їй буде ніколи. Обоє – й Артем, і Данило – підуть до садка вперше. Даню не віддавали раніше, бо був малий, а Артем не ходив через те, що у віці двох з половиною рочків у нього діагностували бронхіальну астму, і лікарі порадили не квапитись. Протягом минулих п’яти місяців повторних нападів не було: схоже, хвороба відступила (лікарі попереджували, що з дитячою астмою так часто буває), хоча Діана все одно хвилювалася.
Обхопивши коліна руками і прихилившись боком до спинки дивана, жінка обдумала все, що має зробити завтра: нагодувати малих, без поспіху зібрати їх, зайти до лікарні та забрати історію хвороби Артема, завести синів до садка, залишити Даню на годину-півтори в ясельній групі, після чого владнати справи з медсестрою, яка, ймовірно, почне впиратися, дізнавшись, що в Артема траплялися напади астми. За меншого Діана не турбувалася: Данило був ще тим урвиголовою – себе образити не дасть. Зате від спроби уявити, як адаптуватиметься в дитячому садку її старший син, жінка несамохіть скулилась. Вона боялась нових нападів, і разом з тим розуміла, що не має вибору: чистьоху Артема конче потрібно було здавати в дитсадок. І не лише через роботу. Астма розвинулась, коли Артем був достатньо дорослим, він сприйняв хворобу осмислено, що не могло не позначитись на характері. Хлопчина став в’ялим і не по-дитячому замкненим, відсторонився від активних ігор, зосередившись на комп’ютері та книгах (незадовго до