бути толерантними! А моє питання до шановного гостя таке…
Але раптом зачувся досить гучний кашель Академіка, і Ніна Ворон, як справжній професіонал, одразу виправили ситуацію:
– Поки наш гість готується приймати запитання, послухаємо музику!
В ефірі залунала пісня Степана Алаверди:
Над Сибіром сонце сходить
І заходить рано…
Проводжав на бій кривавий
Олень отамана.
«О, отамане, мій любий,
Таж візьми з собою! —
Повезу тебе, голубе,
До самого бою!»
«Ой, мій вірний рогоносець,
Я ж не маю права:
Раптом куля тебе скосить,
На тобі ж – держава!
Хто ж тоді її засіє,
Ягель хто відриє?
Хто ж серденько оленяче
Китайкою вкриє?…»
Пісня була задовга, та й передача добігала кінця. Ройтберг непомітно для дружини перехилив дві чарки коньяку, ховаючись за оксамитовою портьєрою, де в кутку на підвіконні давно зберігалася закуска у вигляді добряче обкусаного шматка сиру-брі, і перейшов до зали, де на повну гучність працювало інше джерело найправдивішої інформації. Поклацав пультом.
Ага… «Парламентські новини»… Камера показувала сесійну залу без жодного коментарю. До неї урочисто входила група жінок-депутатів, тримаючи за краї величезне вовняне полотно. Пройшовши повз інші стільці, вони зупинилися поруч із трикутною трибуною, котру нещодавно покинула фракція «Захист довкілля», і… змахнули покривалом. З нього полетіла вовна. Депутати позатуляли носи. По залі залунали гучні «апчхі». Жінки під команду Меланії Вітерміняйло «Раз-два… Разом!» накрили порожні місця цією ковдрою. На екрані виникла фігура парламентського журналіста.
Біля нього стояла притрушена вовною, але задоволена пані Вітерміняйло.
Журналіст, безсоромно позираючи за виріз її декольте, попросив прокоментувати те, що відбулося.
– Ми, свідомі люди України, категорично закликаємо інших бути такими ж свідомими патріотами рідної батьківщини! Ніколи! Я повторюю: ніколи не гризти лапландській тварюці українську калину!!! Тому сьогодні всю ніч патріоти антикорупційної фракції та їхні вірні посестри плели цю символічну ковдру з вовни власних оленів, аби вкрити ганьбою порожні місця тих, хто продовжує хибну політику з насаджування цього неприродного засобу пересування на теренах нашої рідної багатостраждальної батьківщини!!! Кас-тру-ва-ти! Кас-тру-ва-ти!!! – почала скандувати вона прямо в мікрофон, і оператор поспішив вимкнути камеру.
Наступне ввімкнення. Біля камери стояв президент, мікрофон в руках телеведучого явно тремтів.
– Пане президенте… – не встиг вимовити він, як постать гаранта конституції вмить обросла мікрофонами конкуруючих телеканалів і питання потонуло в тисячі інших питань.
– Шановні друзі, – почав говорити він. – Любі мої. Мої маленькі вірні друзі. Славний народе України… Дорогі співвітчизники! Брати