уряду, Президента, опозиції, Євросоюзу… За оприлюдненою в одній з місцевих газет статистикою, половина «майданівців» на момент опитування очікувала від влади позитивних змін. Та євроінтеграція не створить очікуваних суспільством численних робочих місць у промисловості, де це власне можливе на противагу малому і середньому бізнесу (що відверто підтверджують західноєвропейські радники, пропонуючи стимулювати в Україні розвиток сільського господарства, малого і середнього бізнесу). І в роботі над втіленням змін у державі потрібно почати з … себе!
Провідні західні виробники, приховані за відомими і не надто «світовими брендами», витрачають левову частку зароблених коштів на маркетинг виробництва. Та цей тип «маркетингу» в Україні фактично відсутній, адже він охоплює цілий комплекс стратегічних заходів і знань, які здатні сформувати і реалізовувати фахівці за спеціальністю «маркетинг» чи «інтелектуальна власність», які мають вищу інженерну освіту та досвід виробничої діяльності, в першу чергу у галузях приладобудування. Адже саме ця галузь потребує в Україні максимуму зусиль для її реанімації, щоб зупинити експансію продукції світових виробників на ринок нашої держави. Відокремленість держави від виробництва, яка лише має створювати «умови» для розвитку бізнесу, фактично абстрагує її від народу і створює дивні колізії: радянський державний «капіталізм» замінено диким, начебто ринковим, капіталізмом (і тоді, і зараз були і є прагнення прибутку, і експлуатація трудівників, і приписки та шахрайство). Але була централізація і хоч якась турбота про селянина, хай і обмеженого у правах.
Маркетинг виробництва у світі, зокрема, об’єднує державний протекціонізм, державно-приватну «міфотворчість», промисловий дизайн (художнє конструювання виробу), багаторівневі патентно-ліцензійну роботу та рекламні акції, світову виробничу кооперацію (до якої українського виробника ніколи не впустять). Хоча українські вищі навчальні заклади впродовж усіх років незалежності і готували фахівців за спеціальністю «маркетинг» (фактично – «маркетинг продажів»), підприємства, за участю цих «фахівців» так і не вийшли на світовий рівень. І це не дивно. Україна, яка за часів колишнього СРСР, була, образно кажучи, великим промисловим «складальним майданчиком», нині перетворилася у суцільний ринок, а точніше, – «базар». Раніше, в СРСР, галузь знань «художнє конструювання» забезпечувалася технікумами, де провідним був київський. Провідним союзним вищим навчальним закладом з промислового дизайну був Харківський художній інститут. Переважна більшість художніх училищ вчили ремеслу. І до Косівського технікуму народних художніх промислів їхали звідусюди. Та найкращим художнім училищем Союзу було Сімферопольське, де нікому нічого не розповідали. Бо виховували таланти. А найкращою художньою академією, до речі, вважалася ризька. Чи не тому, що латиська мова найважча, складніша за угорську? Може тому такими популярними в СРСР були товари з Латвії, в тому числі