[6]. Однак інтенсивне насаджування нових ідеологічних культурних цінностей нанесло непоправну шкоду моральному устрою української сім’ї. Адже відбулися деформація та переорієнтація сімейних цінностей, що вкрай негативно позначилося не тільки на формуванні і розвитку української культури, ментальності, установках щодо збереження українського генофонду, але й на соціально-економічному розвитку України та її регіонів.
Після здобуття Україною незалежності та відкриття кордонів процеси деформації та переорієнтації сімейних цінностей поглибилися. До насаджуваних «зверху» протягом десятиліть культурно-ціннісних орієнтацій додалися ті, які вбиралися індивідами добровільно, через власний досвід та особисте спостереження за сімейним життям в європейських країнах. Цей досвід накопичувався і завдяки засобам масової інформації, в яких часто деформовані, викривлені та недолугі сімейні стосунки подавалися як досягнення сучасної цивілізації, закладаючи підвалини для подальшого розхитування устоїв української родини та знищення її основ. При цьому часто стверджувалося, що такий розвиток подій є об’єктивним, оскільки він визначається подальшим поглибленням глобалізаційно-інтеграційних процесів.
Отже, як бачимо, важливим фактором і водночас неминучим соціально-економічним наслідком трансформації української сім’ї у другій половинні XX ст. стала активна акультурація, зокрема ідеологічна акультурація українських родин.
За визначенням, яке знаходимо в енциклопедії, акультурація (ассuturare – від лат. аd – до і сulturа – утворення, розвиток) – це процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Доведено, що акультурація може стати першим кроком на шляху до повної асиміляції [2].
В сучасній науковій літературі акультурація – це не тільки процес взаємовпливу культур, але також і результат цього впливу, що характеризується сприйняттям однією з культур (частіше тією, що менш розвинена, хоч можливим є і протилежний вплив) елементів іншої, а також виникненням нових культурних явищ [14].
Проблеми акультурації опинилися в центрі уваги американських етнографів у другій половині XIX ст. Термін «акультурація» почав застосовувати американський етнограф У.Х. Хоумз наприкінці XIX ст. Згодом його використання поширилося, а сама дефініція «акультурація» стала багатозмістовною. Так, Дж. Боас трактував акультурацію як процес уподібнювання однієї культури з іншою культурою, а У.Дж. Макджі вважав, що акультурацію слід тлумачити як процес передачі елементів однієї культури іншій.
Дослідження акультурації як процесу взаємовпливу культур, а також як результату цього впливу почалося в 20-30 рр. XX ст. у зв’язку з вивченням впливу «білої» американської культури на індіанців та чорних американців (М. Мід, М. Уілсон, А. Лессер, І. Шапера, Р. Лоуї, Л. Спайєр, Р. Турнвальд, Б. Малиновський, М. Херсковіц, Р. Редфілд та Р. Лінтон). Результатом цих досліджень, стало виділення