з іншого боку, існує рівнозначна для обох груп основа, на якій відбувається їхня інтеграція в єдине суспільство [14].
Підсумовуючи, зазначимо, що в умовах сучасної Україні під акультурацією слід розуміти вплив євро-американських соціально-економічних й культурно-сімейних цінностей на соціально-економічні й культурно-сімейні цінності української родини, в результаті чого відбувається втрата її самобутності, зміна сімейних орієнтирів, поступове нівелювання інституту сім’ї, без якого неможливо забезпечити суспільне здоров’я та державну стабільність.
Дж. Беррі подає розширений перелік змін, які відбуваються в результаті акультурації на груповому та особистісному рівнях. На груповому рівні – це фізичні зміни (нове місце проживання, інший тип ведення господарства, підвищена густота населення, урбанізація, підвищена атмосферна забрудненість тощо); біологічні зміни (нові дієтичні особливості, незнайомі хвороби); політичні зміни (недомінуючі групи підпадають під контроль, втрачають свою автономію); економічні зміни (втрачаються старі традиційні заняття, з’являються нові форми зайнятості); культурні зміни (мовні, релігійні, освітні, зміни в міжгрупових та міжособистісних відносинах). На особистісному рівні існують два цікавих феномени: по-перше, відбувається ряд психологічних змін (змінюються старі погляди і ставлення до речей, з’являються нові пріоритети, змінюються особистісна та етнічна ідентифікація), по-друге, виявляються соціальні і психологічні проблеми [1].
Одним з основних стимулів для подальшого поширення явища акультурації є глобалізація. Глобалізаційні технології презентують нову систему цінностей, яка впливає на традиційні, духовно-моральні засади життя людей. Збільшується час та енергія, які затрачаються на використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, натомість ущільнюється сфера емоційного, духовного спілкування між членами родини, що послаблює сімейні узи та збільшує кількість конфліктів та непорозумінь у сім’ї.
Найбільшого поширення явище акультурації зазнало в процесі активізації міжнародної міграції, масштаби якої в незалежній Україні набули небаченних розмірів. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих, затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.
Згідно із результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, досвід тимчасової трудової міграції за кордон набули члени 10,2% українських сімей. Оскільки в країні нараховується приблизно 15 млн. сімей, це означає, що з метою заробітку за кордон виїжджали принаймні 1,5 млн. осіб. Міністерство праці та соціальної політики України зробило висновок, що загальні обсяги трудової міграції з України сягають близько 2 млн. осіб, а Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова назвала цифру – близько 7 млн. громадян. Якщо в середині 90-х років однозначно переважали кількаденні виїзди, а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то на початку