в місто ми різко звернули вліво, тоді як поляки поїхали просто. Потім попетляли вуличками і виїхали на Городоцьку. Я весь час зиркав назад, але газика не помітив. Та коли ми заїхали на стоянку, де нас уже чекали поляки, раптом з-за рогу вигулькнув і наш знайомий газик. Він неспішно наблизився до стоянки і вичікувально завмер.
– Ну і що тепер? – ляснув себе по коліні Тенгіз. – Поляки просто уриють і все.
– Мусимо з ними передомовитись.
– Як? Навіть не думай до них наближатися.
Я витяг картку паперу і написав польською, що буду чекати в готелі біля газетного кіоску. Потім вийшов з авта і почимчикував до будки з морозивом. Будка стояла за будівлею, з газика її видно не було. Біля будки крутилися діти. Я вибрав одного і спитав, чи він не хоче морозива. Але коли я пояснив йому, що для цього потрібно зробити, він зажадав не одну, а цілих чотири порції.
– Ви ж хочете, щоб лягаві не бачили, як я передам записку, правда?
– Ну.
– Вони мені поможуть, – кивнув на інших дітлахів.
Я покірно купив їм морозиво, дав записку, і за хвилю вони вже з галасом бігли поміж автами, мовби граючись у лапанки. Малий ховався, пригинався і перебігав від авта до авта, наближаючись до поляків. А опинившись поруч, різко змахнув рукою і пожмаканий клапоть паперу впав на коліна полякові.
Я сідаю в авто, пояснюю ситуацію грузинові, і ми під ошелешені погляди ментів від'їжджаємо. Їхній газик лишається пильнувати поляків. За кілька хвилин один з поляків залишає авто і заходить в готель. Я зустрічаюся з ним біля кіоску і домовляюся на сьому на цьому ж місці. Тенгіз у цей час зайняв столик у ресторані.
7
Як з'ясувалося, він не дармував, а сидів у компанії двох студенток. Вони весело реготали, попиваючи вино.
– А ось і Юрко! Знайомся – Іра і Наталя.
Мене мов окропом облили. У напівсутінках, що панували там, я не відразу роздивився обличчя панянок. Але тепер, коли сів, то побачив ту саму Наталю з прикладного, яку ще пару днів тому так палко кохав. Це ж треба було трафитися такому дивовижному збігові обставин! Ну, що вам сказати – мене заціпило, заклинило, засипало снігами. Тим більше, що я грав тоді роль югослава і розмовляв каліченою українською мовою.
Іра дивилась на мене розпроміненими очками, а Наталя, опустивши голову, малювала на столі китайські ієрогліфи. Якби я був китаєць, я б прочитав там «Сволота» або «Скотина». Або ще щось подібне.
– Іра знає польську, – підморгнув грузин. – Вам буде про що поговорити.
Ага! Он воно що. Ролі вже розподілені. І Наталя, яка, зі всього видно, ще кілька хвилин тому фліртувала з грузином, чується тепер незручно, але вагається вона недовго. Рішення прийняте. Її чарівна голівка піднімається, рученька тягнеться за келихом і ніжний голосок вуркоче:
– За знайомство!
Чи доводилось вам коли-небудь опинитися в компанії своєї вчорашньої колежанки і її нового кавалера. Скажу вам відверто – це не надто приємна ситуація. Навіть якщо на колежанку вам уже начхати. Особливо це дошкуляє, коли ви кохалися з панною зовсім недавно, коли злизували з її язичка чуттєві слова і