поклав на стіл три наполеондори.
– Ось вам плата за два дні вперед, – сказав він. – Я згоден.
– І ще одне: для такої подорожі кабріолет буде заважкий. Доведеться вам, пане мер, погодитися на маленький тильбюрі.
– Я згоден.
– Він легенький, але відкритий.
– Мені байдуже.
– Ви не забули, що зараз зима?
Мадлен промовчав.
– Що буде холодно й може полити дощ? – провадив дядечко Скофлер.
Мадлен підвів голову і сказав:
– Тильбюрі й кінь мають стояти біля моїх дверей завтра о пів на п’яту ранку.
– Домовилися, – відповів Скофлер. І з удавано байдужим виглядом запитав: – Але ж ви досі не сказали, куди їдете. Куди ви зібралися, пане мер?
Від самого початку розмови фламандець тільки про це й думав, але чомусь не наважувався спитати.
– У вашого коня міцні передні ноги? – поцікавився Мадлен.
– Атож, пане мер. Тільки ви його трохи притримуйте на спусках. Там багато спусків, куди ви їдете?
– Не забудьте: рівно о пів на п’яту біля моїх дверей, – сказав Мадлен і вийшов.
Фламандець залишився ні в сих ні в тих, як він потім сам розповідав.
Через дві-три хвилини двері відчинились. Це був знову мер.
– Добродію Скофлер, в яку суму оцінюєте ви коня й тильбюрі, що їх даєте мені в найми? – запитав він.
– А ви що, хочете їх у мене купити?
– Ні, але про всяк випадок я хочу забезпечити вам їхню вартість. Коли я повернуся, ви віддасте мені гроші. То скільки, ви вважаєте, коштує ваш кабріолет і кінь?
– П’ятсот франків, пане мер.
– Ось гроші.
Мадлен поклав на стіл банкноту й вийшов.
Фламандець покликав дружину, розповів їй про все, і вони стали вгадувати, куди поїде мер. «У Париж», – сказала жінка. «Не думаю», – відповів чоловік. Мадлен забув на каміні аркуш зі своїми цифрами. Фламандець заходився вивчати їх. «П’ять, шість і вісім з половиною?» – Раптом він обернувся до жінки. – Я знаю, куди він їде! Від нашого міста п’ять льє до Едена, шість – від Едена до Сен-Поля й вісім із половиною від Сен-Поля до Арраса. Він їде в Аррас.
Тим часом Мадлен повернувся додому.
Він піднявся у своє помешкання, й уже о пів на дев’яту в нього погасло світло. Воротарка фабрики, яка була також служницею Мадлена, сказала касирові, коли той ішов до себе:
– Чи пан мер не захворів? Вигляд у нього був якийсь дивний.
Касир мешкав якраз під кімнатою Мадлена. Він не звернув уваги на слова воротарки і спокійно собі заснув. Близько півночі він раптом прокинувся: крізь сон йому почувся шум над головою. Він став дослухатися. То було шарудіння кроків – нагорі хтось ходив. Касир прислухався уважніше й упізнав ходу пана Мадлена. Через мить він почув скрип, так мовби відчинили й зачинили дверцята шафи. Знову зашаруділи кроки. Касир зовсім прокинувся і крізь шибку побачив на стіні протилежного дому червонястий відблиск освітленого вікна. Це явно було вікно Мадленової кімнати. Відблиск тремтів, наче в кімнаті горіло полум’я. Тінь від рами не вимальовувалась, отже, вікно, незважаючи на зимовий холод,