бажання чи упередження цієї особи. Зрештою, я не хочу обговорювати з тобою політику, соціологію чи метафізику. Я люблю особистості більше, аніж принципи, а найбільше я люблю особистості без принципів. Розкажи мені ще про Доріана Грея. Як часто ви бачитеся?
– Щодня. Якби я не бачив його щодня, в моєму житті не було б щастя. Він мені необхідний.
– Це неймовірно! Я думав, що крім твого мистецтва, тебе ніщо не цікавить.
– Тепер він став для мене моїм мистецтвом, – похмуро сказав художник. – Іноді я думаю, Гаррі, що в історії світу буває лише дві важливі події. Перша – це поява нового засобу мистецтва, а друга – поява нової особистості в мистецтві. Одного дня Доріан Грей стане для мене тим, чим для Венеції став живопис масляними фарбами, або чим обличчя Антіноя стало для скульптури античної Греції. Я не просто змальовую його, чи роблю ескізи. Без сумніву, я цим займаюсь. Та для мене він набагато більше, аніж просто модель чи натурщик. Я не можу сказати, що я не задоволений своєю роботою, чи що живопис не може передати його красу. Немає нічого, що не міг би відтворити живопис. І я знаю, що картини, які я написав відтоді, як зустрів Доріана Грея, хороші, найкращі за все моє життя. Але якимось дивним чином, навіть не знаю, чи зрозумієш ти мене, його особистість відкрила переді мною абсолютно нову модель мистецтва. Я бачу речі інакше, я осмислюю їх інакше. Я тепер можу відтворити світ у спосіб, про який раніше і не здогадувався. «Омріяна форма у царстві думки» – хто це сказав? Немає значення, це саме те, чим став для мене Доріан Грей. Сама лише присутність цього хлопчини, для мене він вже більше ніж хлопчина, хоча йому й лише трішки за двадцять, сама лише його присутність, ех! Не знаю чи зможеш ти осягнути всю значимість цього. Десь на підсвідомому рівні він вказує мені напрямок нової школи – школи, яка поєднає в собі пристрасть романтизму і досконалість грецького стилю. Гармонія душі та тіла – ось що це значить! Ми розділили їх у пориві безумства і, як наслідок, створили вульгарний реалізм та порожній ідеалізм. Гаррі! Якби ж ти тільки знав, що для мене значить Доріан Грей! Пам’ятаєш мій пейзаж, за який Агню пропонував мені доволі таки кругленьку суму, але я вирішив не розлучатися з ним? Це одна з моїх найкращих картин. А знаєш, чому? Тому що коли я писав її, поруч сидів Доріан Грей. Він передавав мені незриму силу, завдяки якій я нарешті побачив у звичайному лісі дивовижну красу, котру завжди шукав, але вона уникала мого погляду.
– Безіле, це неймовірно! Я мушу зустрітися з Доріаном Греєм.
Голуорд встав і пройшовся садом. Через деякий час він повернувся. Він сказав:
– Гаррі, для мене Доріан Грей це просто джерело натхнення. Ти можеш і не знайти в ньому нічого вартого уваги. Для мене ж він особливий. Він найбільш присутній у тих моїх картинах, на яких немає його зображення. Як я вже говорив, він вказує мені новий напрямок. Я бачу його у певному вигині ліній, у красі та ніжності певних кольорів. От і все.
– То чому ж тоді ти не хочеш виставляти його портрет? – запитав лорд Генрі.
– Тому що, не маючи такого наміру,