ніздрі розширились, а прихована напруга вкрала червоний колір його губ і залишила їх тремтіти.
– Саме так, – продовжив лорд Генрі, – у цьому полягає один з найбільших секретів життя – зцілювати душу за допомогою відчуттів і зцілювати відчуття силою душі. Ви дивовижний. Ви знаєте більше, ніж Ви думаєте, але менше, аніж Вам хотілося б.
Доріан Грей насупився і відвернувся. Йому подобався високий, граційний молодий чоловік, котрий стояв перед ним, і він нічого не міг з цим вдіяти. Його романтичне обличчя оливкового кольору з дещо втомленим виразом викликало у Доріана Грея цікавість. У його низькому байдужому голосі було щось захоплююче. Навіть його холодні білі руки несли в собі чарівність. Доки він говорив, вони рухались ніби музика, ніби говорили своєю власною мовою. Але він все більше боявся його і відчував сором за свій страх. Чому незнайомець мав відкрити йому очі на самого себе? Він знав Безіла Голуорда вже кілька місяців, проте дружба з ним не змінювала його. Раптом у його житті з’явився хтось, хто, здається, розкрив перед ним таємницю життя. І все ж, чого ж тут боятися? Він був уже не школяр. Лякатися було безглуздо.
– Давайте підемо сядемо десь у затінку, – сказав лорд Генрі. – Паркер вже приніс напої, якщо ми ще трохи постоїмо під сонцем, то це Вас зіпсує, і Безіл більше ніколи Вас не малюватиме. Вам справді слід уникати сонячних опіків. Це було б неприпустимо.
– Яке це має значення? – зі сміхом вигукнув Доріан Грей, присідаючи на лаву на краю саду.
– Це повинно мати Величезне значення для Вас, містере Грей.
– Чому ж?
– Тому що ви маєте найчарівнішу молодість, а молодість, це єдина річ, варта того, щоб її мати.
– Я не відчуваю цього, лорд Генрі.
– Звісно ні, зараз Ви цього не відчуваєте. Та одного дня, коли Ви вже будете старий, зморщений і потворний, коли думки залишать смуги на Вашому чолі, а пристрасть обпалить Ваші вуста своїм згубним вогнем, Ви це відчуєте, ви це нестерпно відчуєте. Зараз, куди б Ви не пішли, Ви зачаровуєте весь світ собою. Чи так буде завжди?… У вас надивовижу гарне обличчя, містере Грей. Не хмуртеся, це правда. А краса – це форма геніальності, насправді, вона навіть вища за геніальність, адже її непотрібно пояснювати. Це одне з величних явищ природи, таких як сонячне сяйво, весна, чи відображення сріблястого місяця у темних водах. Її неможливо піддати сумніву. Вона дивовижна в своїй незалежності. Вона перетворює тих, хто нею володіє, на принців. Ви смієтеся? Що ж, коли Ви її втратите, Вам буде не до сміху… Іноді люди кажуть, що краса поверхова. Може й так, але вона не настільки поверхова, як про неї думають. Люди, які не судять за зовнішнім виглядом, не здатні, на глибокі судження. Справжня таємниця світу полягає скоріше у видимих речах, аніж невидимих… Так, містере Грею, боги зробили Вам щедрий подарунок. Але боги швидко забирають свої подарунки. У Вас є лише кілька років, щоб жити справжнім, досконалим і повним життям. Коли Ваша молодість мине, Ваша краса мине разом з нею, і потім ви раптом зрозумієте, що для вас більше не лишилось перемог, або ж Вам