обличчі. Несподівано вона, здавалося, уловила сенс сказаного. Впустивши свій дорогоцінний саквояж, вона зробила крок вперед і сплескала руками.
─ Ви не хочете брати мене! – вигукнула вона. ─ Ви не хочете брати мене, тому що я не хлопчик! Я могла б це передбачати. Ніхто ніколи не хотів брати мене. Я повинна була знати, що усе це було занадто прекрасно, щоб бути правдою. Мені слід було знати, що насправді я нікому не потрібна. Ох, що мені робити? Я зараз заплачу!
І вона розридалася. Впавши на стілець біля столу, вона склала руки, уткнулася в них обличчяч і розплакалася. Маріла і Метью розгублено переглянулися через піч. Жоден з них не знав, що сказати або зробити. Нарешті Маріла нерішуче зробила крок до неї.
─ Ну, ну, не потрібно так плакати.
─ Ні, потрібно! ─ Дівчинка швидко підняла голову, показуючи заплакане обличчя і тремтячі губи. «Ви б плакали теж, якщо б були сиротою і приїхали в місце, де, як ви думали, буде ваш дім, і виявили, що вас не хочуть брати, тому що ви не хлопчик. Ох, це найтрагічніша річ, яка коли-небудь зі мною траплялася!
Щось подібне до слабкої посмішки, що заіржавіла від тривалої бездіяльності, пом'якшило похмурий вираз обличчя Маріли.
─ Ну, не плач більше. Ми не збираємося виставляти тебе на вулицю проти ночі. Тобі доведеться залишитися тут, поки ми не з'ясуємо, в чому справа. Як тебе звуть?
Дівчинка завагалася на мить.
─ Можете називати мене Корделія? – запитала вона благально.
─ Корделія? Це твоє ім'я?
─ Ні-і-і, це не зовсім моє ім'я, але я б із задоволенням називалася Корделією. Це таке шикарне ім'я.
─ Я не розумію, що конкретно ти маєш на увазі. Якщо Корделія не твоє ім'я, то як тебе звуть?
─ Енн Ширлі, – неохоче сказала власниця цього імені, – але, будь ласка, називайте мене Корделія. Адже не має значення, як мене звуть, якщо я залишуся у вас ненадовго, правда? І Енн – це таке неромантичне ім'я.
─ Романтичне – неромантичне – це нісенітниця! ─ сказала строго Маріла. ─ Енн – дуже хороше, звичайне, розумне ім'я. Тобі не треба соромитися його.
─ О, я не соромлюся його, ─ пояснила Енн, ─ тільки Корделія мені здається краще, я завжди хотіла, щоб мене звали Корделія, принаймні, останніми роками. Коли я була молодша, я хотіла бути Джеральдиною, але Корделія мені подобається більше. Але якщо ви називатимете мене Енн, будь ласка, говоріть Енн, а не Ені.
─ Яка різниця, так або по-іншому? запитала Маріла з тією ж іронічною посмішкою, беручись за чайник.
─ О, велика різниця. Енн звучить набагато приємніше. Коли ви чуєте, як ім'я вимовляється, хіба ви не бачите його в думці, начебто воно було надрукованим? Ені виглядає жахливо, але Енн набагато значніше. Якщо ви називатимете мене тільки Енн, а не Ені, я постараюся примиритися з тим, що мене не звуть Корделією.
─ Дуже добре. Тоді, Енн, а не Ені, ти можеш розповісти нам, як сталася ця помилка? Ми посилали місіс Спенсер за хлопчиком. Чи в дитячому будинку не було хлопчиків?
─ О, там їх було навіть надто багато. Але місіс Спенсер виразно сказала, що ви хотіли дівчинку років одинадцяти.