розлучатися з їжею.
Що-небудь пояснювати Тіто відмовився. Випровадивши старшого брата, рибалка сів на ліжко та приготувався зустріти мученицьку смерть. Він сидів, розсвердлюючи очима темряву, рахуючи удари серця, і чекав на корчі, трясучку, потьмарення свідомості, на які-небудь інші, напевно, дуже болючі наслідки отруєння, але нічого не відбувалося. Через півгодини після того, як пішов Ернесто, вимотаний перипетіями минулих днів, Тіто заснув.
Йому наснилася пустеля – високі сланцеві бескиди, які у світлі призахідних променів здавалися вилитими з бронзи, брудно-білі солончаки, сірі піщані дюни – і дивні біляві хлопчаки з багряно-чорними очима й абсолютно однаковими недобрими обличчями. Малюки обступали його, оточували з усіх боків і щось зловісно шепотіли. Переляканий Тіто, хоч як силкувався, не розумів, чого вони хочуть.
Тіто Мелендес не помер. Його навіть не знудило. Тільки на ранок, неначе з похмілля, дуже боліла голова. А ще Тіто почав чути голоси. Чи то пак один – черствий і шкарубкий, ніби крупнозернистий наждачний папір, – голос.
Той непривітний голос дер його зсередини і вдень, і вночі, наповнював брудом думки, а згодом заходився розказувати Тіто дуже дивні речі.
V
П’ятниця, 9 січня, 14:57 (UTC-5)
Ґуаякіль, Еквадор
– Ти точно в нормі?
– Так.
– Ти блідий, як поганка, Бенджі, і… і… – «І ще в тебе очі, як у вампіра, який не спав сто тисяч років», – подумав, але не наважився проказати вголос Тьяґо Лопес. – Іди додому.
Бенджамін Лусіано стояв на другому згори щаблі розсувної драбини. Суттєво вищий за середньостатистичного еквадорця – один метр і вісімдесят сім сантиметрів, – він майже черкав лисуватою маківкою бетонну стелю. Бенджі опустив електродриль «Hitachi» та сердито зиркнув униз:
– Ми не завершили!
Його почервонілі очі сльозилися.
Тьяґо знизав плечима і, відвертаючись, ледь чутно буркнув:
– Наче без тебе не впораюся.
Бенджамін почув напарника. Вмить йому аж язик засвербів нагадати, що востаннє, коли він залишив Тьяґо закінчувати роботу, наприкінці минулого серпня, відлучившись на півдня, щоб зустріти чотирнадцятирічну дочку, яка поверталася з дитячого табору в США, Тьяґо забув перевірити проводку, прокладену підлогою басейну в заміському особняку ґуаякільського судді. Будівельники встигли залити долівку бетоном і навіть частково вкрити її кахлями, перш ніж виявили, що з тридцяти шести розеток першого поверху працюють аж шість. Бенджаміну та Тьяґо довелося не просто колупати перфоратором бетон, але й за власні кошти замовляти з Італії нову плитку. Втім, Бенджамін не зронив ні слова. Страшенно боліла голова, він не мав сил, щоб…
знайди
…встрявати в суперечку.
Тьяґо длубався зі жмутком дротів для розеток біля підлоги. Бенджі підняв електродриль, щоб просвердлити черговий отвір під кріплення для лампи, і зціпив зуби ледь не до тріщин. Перед очима все пливло, до