все своє богошанування віддавали на посміх.
Та, попри те, усі віки й народи завжди однаково вірили, що є якась таємнича сила, що скрізь розлилася і всім володіє.
Через те на її честь і для пам’яті про неї по всій землі люди зводили гуртом присвячені їй споруди, та й тепер скрізь те саме. І хоч, приміром, підданий може часом помилково вважати камердинера[48] за самого пана, – але він ніколи не буде заперечувати того, що є над ним владика, якого він, можливо, й у вічі не бачив. Підданим того Пана є кожен народ, і кожна людина визнає перед Ним своє рабство.
Такою є віра загальна й проста.
Глава 3
Промисел загальний
Оця Найблаженніша Натура, або Дух, тримає в русі весь світ, так, як мистецтво майстра – механізм годинника на вежі, і, на зразок дбайливого батька, дає існування всякому твориву. Сам оживляє, годує, упорядковує, лагодить, обороняє. І по своїй-таки волі, що її іменують загальним законом, або уставою, – знов повертає в просту матерію, тобто в бруд, і ми називаємо те смертю.
Саме тому розумні люди в старовину порівнювали Його з математиком чи геометром, адже Він безугавно вправляється в пропорціях, або розмірах, виліплюючи в різних фігурах, скажімо, трави, дерева, звірів і все інше.[49] А гебрейські мудреці уподібнили Його гончареві.[50]
Цей промисел – загальний, бо він стосується доброго стану всього творива.
Глава 4
Промисел особливий для людини
Цей найчистіший, всесвітній, спільний для всіх віків і народів Розум подав нам, як джерело, всяку мудрість і мистецтва, потрібні для життя.
Але нічим так не завдячує Йому всякий народ, як тим, що Він дав нам свою найвищу Премудрість, яка є Його природним образом і печаттю.
Вона перевершує всякі інші розумні духи, або уявлення […]
Вона дуже нагадує найдовершенішу архітектурну симетрію, чи модель, яка, непомітно проймаючи весь матеріал будови, робить її міцною і спокійною […]
Отак же точнісінько й вона, потай розлившись по всіх частинах політичної будови, складеної не з каміння, а з людей, робить її міцною, мирною і щасливою. Коли, наприклад, якийсь рід, чи місто, чи держава засновані на цій моделі, тоді вони стають раєм, небом, домом Божим… А коли одна якась людина за тим-таки зразком будує своє життя, тоді буває в ній страх Божий, святиня, благочестя… І як у людському тілі один і той самий розум по-різному діє в різних частинах, – так і в згаданих громадах, зв’язаних цією Премудрістю, Бог через різні частини веде все до загального добра. Вона в усіх наших справах і словах є душею, добром і красою, а без Неї все мертве й гидке. Ми всі народжуємось без Неї, але для Неї. Хто до Неї природніший і охотніший, той благородніший і гостріший, а хто більше з Нею згідний, той відчуває в собі справжню, нехай і незбагненну втіху. Від Неї одної залежить особливий промисел у творенні роду людського. Вона ж бо є те найпрекрасніше Боже лице, яким Він, відбившись із часом у наших душах, перетворює нас із диких і бридких монстрів, чи потвор, на людей, тобто на істот, здатних до суспільної злагоди, незлостивих, стриманих, велико душних і справедливих[51] […]
Вона відрізняє нас від хижих звірів милосердям і справедливістю,