Свого часу Тарас Шевченко всіх їх позначить їх спільним найменням «Кирпа Гнучкошиєнков».
За гетьмана Дем’яна Многогрішного було заведено інститут «бодігардів» – своєрідну гвардію тілоохоронців. Називались вони «компанійські полки». Згодом подібні охоронні дружини, крім гетьмана, завели собі продажні полковники. Підстав боятися за власну шкуру в них було більш ніж достатньо. Сам Дем’ян Многогрішний, не надто довіряючи козацьким бодігардам, для охорони випросив у царя стрільців-московитів, яких обіцяв утримувати власною кишенею. Ініціативу гетьмана-лизоблюда Москва тут же перетворила на звичайну та обов’язкову справу. За потреби стрільці-охоронці легко перетворювались на конвойну команду або ж кілерів.
Звичай «стукати» на ближнього свого сподобався представникам генеральної старшини. В березні 1672 року до Москви виїхав генеральний писар Карпо Мокрієвич із доносом на Дем’яна Многогрішного, який складався з тридцяти восьми пунктів звинувачення. У першому з них було акцентовано на дружбі гетьмана з опальним Петром Дорошенком та переговорах із турецьким султаном. Донос був наскрізь брехливим. Тим не менше йому повірили. Під гільйотину московського милосердя, крім самого Многогрішного, потрапили друзі та родина гетьмана. У квітні 1672 року в Дем’яна Многогрішного розпеченим залізом випитували замисли проти Москви. Гетьмана засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом з родиною і товаришами Многогрішного вивезли до Сибіру та ув’язнили в Іркутському острозі.
Подібну долю друзі-стукачі готували славному козацькому полководцеві Іванові Сірку. Однак після численних клопотань запорожців та польського короля бранця допровадили до Москви, де цар приневолив його присягнути на вірність. Цей принизливий акт відбувся у присутності патріарха, Священного собору та царських сановників. Тим не менше козацького характерника, незважаючи на клопотання гетьмана Івана Самойловича, ще довго не відпускали в Україну.
«17 червня 1672 року гетьманську булаву взяв Іван Самойлович. Під гаслом об’єднання України він боровся проти Петра Дорошенка. За правління Самойловича Українська православна церква втратила незалежність і в 1686 році була підпорядкована Московському патріархові» (Анатолій Бойко. «Іван Калнишевський»).
Подібно до своїх попередників, Іван Самойлович запобігав перед Москвою. Синів він прагнув зробити придворними московського царя. Доньку новоспечений гетьман видав за боярина Шереметьєва і виклопотав для нього воєводство в Києві. Таким чином він намагався відгородитись від доносів, які щиросерді соратники невтомно строчили на нього. Попри запопадливість Самойловича, Москва так і не віддала під його булаву Слобідську Україну.
Тяжкий і непрощенний гріх перед своїм народом узяв Іван Самойлович на душу, пособивши Москві поглинути Українську церкву та підпорядкувати її Московському патріархові. За це в царській грамоті йому обіцяно було «сотворити