хитрість, витонченість, тьма, зло, нищення, спокуса…
Змія контактує з підземним світом, вона пов’язана зі всевіданням і магією мертвих…
Змія символізує всепроникний дух, оскільки може рухатися без допомоги ніг або крил. Водночас здатність проникати в щілини та ущелини мотивувала також символіку внутрішньої природи людини і її сумління…
Зовнішній вигляд змії може виступати маскою для представників злих сил (відьом і чаклунів)»…
Марченко замовк. Зосереджено почав гортати електронні сторінки. Коли знайшов потрібну й почав читати, продовжив:
– Так… Так… Угу… Ну, тут ясно… Ага… Так… Так… Ага ось: «У китайській символіці змія практично не відрізняється від дракона, однак, якщо таке відбувається, вона виступає началом негативним, деструктивним, руйнівним, злим, брехливим і хитрим». – Ігор відірвався від тексту. – Ось так.
– «Часом і могутньому дракону важко буває змію подужати», – ще раз повторив Лисиця. – Тут вони протиставляються. Гм… «Подужати»… – Професор, схоже, тиснув на педаль акселератора мозку щосили. – Дракон – чоловік. Змія – жінка, яку драконові важко здолати. Змія… Хитра й підступна змія. Плюс Термінаторів акцент на жінці. Без фразочок китайських. Сходиться?
– Наче.
– Гаразд, – покреслив у блокноті Богдан. – Тепер спробуємо повний портрет, намальований Термінатором. Кречет контактував зі злочинним світом, але сам нічого чи майже нічого такого не робив. З хазяями донецького життя жив у мирі, але були люди, яким Кречетова смерть на руку, хоча це й не помста. Гроші загиблий любив більше, ніж має це робити звичайна нормальна людина. У роботі був розважливий і акуратний. В усякому разі, про його «проколи» нічого невідомо. Але розслідування цієї справи для багатьох небажане і, можливо, для Термінатора теж, тому він про це натякнув. Попередив. Та й зустріч із ним скидається на штучку заплановану. Теж, можливо, ним. Ну, і найголовніше – це наше сherchez la femme. Жінка. Змія, яку важко подужати драконові. Ось такого нажнивували.
– Непогано для початку, – почухав макітру донкор. – Є від чого танцювати.
– Вмикай музику, – підморгнув професор.
– Зараз. – Ігор узявся за регулятор магнітоли, але його випередив телефон, запустивши Стинґів «Englishmen In New York». – Алло, – відповів він.
Лисиця не чув, що Марченкові говорять, але, судячи з виразу його обличчя, – щось серйозне. Ігор вислухав мовчки, а потім ніби провів лінію під сказаним:
– Добре, – й натиснув кнопку відбою.
Лисиця запитально дивився.
– Ти куди зараз? – поцікавився донкор.
– До Петровського райуправління планував. Конект з міліцією вашою треба встановлювати.
– Ясно. Просто в мене термінова зустріч намалювалася. Підкинути не зможу.
– Та без проблем, – заспокоїв Марченка професор. – Я вмію й на маршрутках їздити. І таксі. Таке у вас водиться?
Ігор усміхнувся:
– Валом.
– От бачиш. Значить – усе чудово. – Лисицин фейс увімкнув