знижує молочну продуктивність і вгодованість худоби, клінічно не проявляється.
За життя діагноз ставлять на підставі епизоотологічних даних, клінічних ознак і результатів овоскопічного дослідження яєць з фекалій.
Лікування. Дегельмінтизація проводиться двократно з інтервалом у 10 днів при гострому перебігу хвороби, наприклад бітіонолом, індивідуально – в суміші з комбікормом.
Профілактика. Дегельмінтизація дорослої великої рогатої худоби планується на початку стійлового періоду (при необхідності повторюється через 2 тижні після першої). Молодняк до дворічного віку піддають дегельмінтизації через 3–4 тижні після вигону на пасовище, двократно з інтервалом у 10 днів проводять загальні заходи щодо ліквідації молюсків.
Етіологія. Трансмісивна хвороба тварин, що викликають паразити еритроцитів крові, – піроплазми. Життєвий цикл піроплазми протікає в організмах двох хазяїв – великої рогатої худоби і кліщів-переносників. Розмноження піроплазм в організмі тварин відбувається в крові шляхом простого ділення, а в організмі кліщів – в тканинах, гемолімфі та яйцях. У організмі тварин вони розмножуються спочатку у внутрішніх органах, а потім у периферійній крові.
Клінічні прояви. При спонтанному ураженні піроплазмозом інкубаційний період триває від 6 до 30 днів. Захворювання протікає найчастіше гостро, рідше хронічно. Упродовж першої доби температура тіла підвищується до 42 °C, тварини різко пригнічені. Слизові оболонки на початку хвороби анемічні, а на 3 – 4-й день захворювання жовтяничні. Тварини частіше лежать, припиняють приймати корм і воду, з очей з’являються виділення. Перистальтика кишечника ослаблена. У перший період захворювання сеча стає жовтуватою, потім набуває червонавого кольору, а на 3 – 4-й день хвороби забарвлення сечі стає темно-коричневим. Частішають пульс і дихання, настає кахексія. При несприятливому прогнозі і несвоєчасному лікуванні летальний кінець настає через 6–7 днів від початку захворювання.
Хронічний перебіг зазвичай спостерігають у тварин з підвищеною резистентністю, або у тварин, які раніше перехворіли. Іноді можливі рецидиви захворювання, що проявляються повторним підвищенням температури тіла, пригнобленням, кахексією, набряками.
Діагноз ставлять на підставі клінічних і лабораторних досліджень крові з урахуванням епізоотологічних даних, наявності кліщів – переносників захворювання, сезону поширення хвороби.
Лікування. Ін’єкції беренілу, азидину внутрішньом’язово або підшкірно. У важких випадках ін’єкцію повторюють. Також призначають діамидин. Тваринам забезпечують спокій, дієтичне харчування. Оскільки при цьому захворюванні в організмі тварин створюється дефіцит вітаміну В12 (ціанкобаламіну), необхідно вводити в корми або робити ін’єкції вітаміну В, а також серцевих препаратів, наприклад сульфокамфокаїну У важких випадках внутрішньовенно або підшкірно вводять гемодез.
Профілактика. Основне