Кліщі живуть у складках шкіри.
Точний діагноз ставлять при виявленні кліщів у зішкрібах шкіри, які беруть на межі ділянок ураженої і здорової шкіри. У великої рогатої худоби страждають шия, загривок, ділянка спини, крижі.
Лікування. Очищають уражені місця, розм’якшують кірочки і видаляють їх, застосовують колоїдну сірку в суспензії або у вигляді дусту з фенотіазином, а також івермектин – підшкірно.
Профілактика. Проводять комплекс заходів проти занесення вушної корости. Тварин, які поступили до господарства, карантинують і піддають профілактичній обробці. Тварин бажано пасти на пасовищах, ізольованих від поголів’я інших господарств. Щорічно усіх тварин профілактично обробляють проти корости.
Етіологія. Хворобу викликають нематоди стронгіли, які паразитують в основному в слизовій оболонці тонкої кишки. Хвороба поширена всюди, особливо часто трапляється серед молодняку. Дорослі тварини переносять захворювання в субклінічній формі.
Збудник виділяє до зовнішнього середовища яйця, де з них вилуплюються личинки, які дають інвазивні форми, що обумовлює масоване і широке інвазування довкілля. Вогкість сприяє поширенню інвазії.
Зараження відбувається аліментарним шляхом або в результаті потрапляння личинок через шкіру до кровоносних судин і по них до усіх органів і тканин, звідки через 4–6 днів вони потрапляють в легені. При кашлі з бронхів личинки із слизом потрапляють до ротової порожнини, а потім при заковтуванні – до кишечника. Захворювання проявляється переважно у перші місяці життя. Основний фактор передачі – гній.
Клінічні прояви. У молодняка стронгілоїдоз протікає важко, нерідко викликаючи падіж. Тварини різко відстають у розвитку. Спочатку при міграції личинок спостерігають шкірний свербіж, кашель, занепокоєння, пневмонію, плеврити. При локалізації статевозрілого гельмінта в кишечнику з’являються симптоми порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, перистальтики, пронос або запор, а також підвищення температури тіла, спостерігаються відмова від корму, загальна пригніченість.
Діагноз ставлять на підставі копрологічного дослідження з урахуванням клініко-епізоотологічних даних.
Лікування. Для дегельмінтизації великої рогатої худоби застосовують ряд антигельмінтиків, наприклад тіабендазол, – індивідуально або груповим методом, фенбендазол у суміші з кормом – індивідуально або груповим способом.
Профілактика. Заходи включають: щоденне прибирання гною, дезинвазію приміщень і предметів догляду за тваринами, дегельмінто-копроскопічне обстеження молодняку в перші 2 місяці після народження, а маткового поголів’я – у другій половині вагітності, профілактичну дегельмінтизацію маткового поголів’я перед постановкою на утримання в стійлі – за результатами обстеження.
Етіологія. Інвазійна хвороба великої рогатої худоби, яку викликають нематоди телязії, що паразитують