механіком три роки. Електростанція давала струм загальній мережі міста і лісозаводам. Таких заводів було п’ятнадцять, їх називали «валютним цехом країни» – дошки пиляли на експорт. Той, куди потрапив Микола, був найбільшим, «будовою п’ятирічки». Амосова взяли на штатну посаду змінного техніка, або інакше – змінного майстра чи змінного механіка – командира над усією зміною, як іронічно пригадував Амосов, «можна назвати й зовсім пишно – «начальник зміни». Перед нами вони всі були з робітників (ото часи – начальник у 18 років!)». До обов’язків змінного майстра входило виконання графіка навантажень, щоб електростанція справно видавала необхідну потужність.
Опанування професією минуло успішно і доволі швидко. Парогенератори електростанції працювали на деревній трісці і тирсі – відходах після розпилювання колод на лісозаводах. Тріска подавалася на станцію до казанів і на склад стрічковими транспортерами. Вони тяглися через заводський двір на високих стовпах. Для роботи на складі була команда з дванадцяти дівчат на чолі з їхньою «бригадиркою». І ця подача палива завдавала найбільше клопоту. Його не економили, тріска була в надлишку, нею засипали територію селища, тому весь завод і селище стояли на трісках шаром більше двох метрів.
Усі проблеми корінилися в неритмічності: навіть якщо лісозавод простоював, все одно енергію в мережу треба було подавати, починався аврал, особливо взимку в години пік – вранці й увечері. І після одного тижня стажування вчорашніх студентів-«техніків» поставили працювати нарівні з «дорослими». Втім, молодь втягнулася швидко, Амосов потім згадував, що робота була відповідальною, але не дуже складною, головне – не розгубитися в критичній ситуації. Пізніше, вже будучи заслуженим хірургом, він описував свою першу аварію на станції: «Пам’ятаю першу аварію вночі. Лампочки почали яскраво світитися, машиніст кричить: «Зараз вирубає!» Це означає, що наша ділянка мережі відключилася від системи, навантаження впало, і спрацював автомат, турбіну відімкнуло. Тут починається справжнє пекло – світло гасне, запобіжні клапани на котлах зі страшним свистом викидають пару під дах, димососи зупиняються, пара, дим та іскри заповнюють усю котельню. Молоді робітники тікали від котлів на вулицю. А ти – командир, за все відповідаєш! Звичайно, в кожного робітника на такий випадок інструкція, але потрібно, щоб вони не розгубилися, зробили все як годиться. Вперше я також злякався, толку з мене було мало, в напівтемряві заблукав на сходах, але все обійшлося – хлопці справу знали. Потім вже не боявся. Якщо порівнювати з кровотечею при операції на серці, які я проводив упродовж чверть століття, така аварія – дитяча забава».
Амосов першу зиму в Архангельську згадував як адаптацію до побуту, освоєння професії, людських відносин. Незважаючи на дружній колектив і хороших товаришів по роботі, йому не вистачало приватності – в кімнаті він жив ще з трьома робітниками, обтяжувало те, що рідко вдавалося поміркувати, завжди хтось розмовляв. І звичайно, знову книги,