в долині.
Гей же в долині.
При молоденькій, при зелененькій ялині!
На другому куплеті мене підтримав і Михайло.
Ходіть татуню воли шукати в долині.
Гей же в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Пішла мамуся – воли не знайшла у долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
– Досить вам, – спробував зупинити Гаврило, але у його голосі не було ані гніву, ані погрози.
Ходи Іванку воли шукати в долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Іванко пішов – волики знайшов у долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Коли ми доспівали, Гаврило встав, поправив на собі одяг. Він дивився на мене, і його рішення вже остаточно визріло:
– Схоже, вам з Іваном одне без одного волів не знайти. Шкода. Волів. Що ж, нехай буде так…
Розділ 9
Марія
Мене попереджали, та я все ж таки вирішила піти проти Долі. Вона, очевидно, також жінка, тому повинна мене зрозуміти. Мені без мого Івана не буде життя ні на землі, ні на небі, ні у чорній безодні. І я готова була перейти ту безодню, перелетіти, перекричати. Попросила тільки у Богородиці сили, аби не дала впасти, аби не захрип голос та не втомилися крила.
Михайло повів мене назад підземеллям до виходу.
– Що мені тепер треба буде робити? – запитала я дорогою.
– Будь зі своїм мужем, просто не дай йому померти. Якщо зможеш перехитрити Долю і Смерть – твій Іван виживе, вийде з коми.
Ми підійшли до того місця, де тунель розходився на два рукави.
– Ми завше даємо на вибір дві дороги. До речі, так само як і чорні. Усе чесно. Маєш останній шанс передумати. Підеш ліворуч – опинишся у лікарні біля свого чоловіка. Праворуч – перенесешся на сотні років назад, переживеш тисячі чужих життів, поховаєш десятки тисяч своїх рідних. Вирішуй.
– А тут і думати нема про що, – твердо відповіла я.
– Тоді краще залиш просто тут свій страх і свої сльози, бо тобі доведеться випити стільки гіркоти, що душа може не витримати й розірватися на мільйони дрібних частинок.
Я похитала головою:
– У моїй душі житиме надія. Вона переборе страх і висушить сльози.
– Тоді йди. Я проситиму за тебе.
Я з вдячністю поглянула на Михайла і пішла у тунель праворуч. Мене вже нічого не могло зупинити, навіть такі поважні дами, як Доля і Смерть!
Різке світло враз ударило в очі – я закрилася рукою. Так наосліп я зробила іще кілька кроків, раптом відчувши, що стіни тунелю зникли і я опинилася на відкритому просторі.
Ой пасла, пасла, воли згубила в долині.
Гей же, в долині.
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Очі мої сяк-так звикли до того світла, так що я розплющила їх і роззирнулася: була на галявині. Сонце поволі заходило за небокрай, посилаючи мені