Запах привида витав у музеї. Впереміш зі смертю…
– Чекаю подальших інструкцій. – Юрій Данилович натякнув Безрукому, що хотів би бути в курсі справи, якщо привиди ще дадуть про себе знати, бо яким би він реалістом не був, як би не боровся за технічний прогрес, але сидіти на смерті не хотів… Неприємно, навіть коли ти смерті не бачиш… А позаяк усі великі люди – забобонні, то завтра під час чергової сесії він стоятиме… За трибуною. Щоб проаналізувати виконання бюджету. Бо казна – така штука, що любить контроль…
Безрукий відмовився від пропозиції мера підкинути його додому на службовому авто.
– Дякую. Я пройдусь…
– Уже пізно…
– Вдома буде ще гірше. Дорогою спробую навести хоч якийсь порядок у голові. Хоч пилюку протру…
Ніч знала Безрукого, як облупленого. Стільки крові, скільки він їй зіпсував своїми безглуздими блуканнями, не випивають навіть ненаситні упирі… Ніч давно мала завдання не спускати з божевільного доцента ока. Що він за такий екземпляр, що шеф наказав за ним постійно наглядати?.. Нічого підозрілого нічка за Левом Львовичем не помічала. Звичайнісінький сновида, що топче лише бруківку та асфальт. На висоту не рветься, по дротах не ходить. Одного разу вибрався вночі на ратушу, але без витребеньок, по-людськи, східцями… Навела на нього об’єктив, так крізь дрімоту й пильнувала…
Марі не спала. Сиділа на кухні, гріла долоні об чергову філіжанку кави.
– Ну як? – запитала чоловіка.
– Мер не думає, що я здурів.
– А конкретніше?.. – Марі встала і притулилася до Лева. Він погладив її пишне хвилясте волосся (через яке ще з першої зустрічі в лікарні й назвав «хвилястою жінкою»), обняв і так сховав її цілу від світу. Скільки тої хвилястої Марі порівняно з ним – велетенським левом. Серце Марі тріпотіло наче десь у нього всередині. – Розкажи мені, будь ласка, все… Ти ж знаєш, якщо будуть якісь проблеми, вони будуть не лише в тебе – вони будуть у нас. Я осторонь не залишусь. Ніколи. Тому хочу бути в курсі… Не приховуй нічого, прошу… – Марі замуркотіла від блаженства. Ну хіба грізний Лев міг від неї щось утаїти?..
Почало світати. Ганнуся спала, всміхаючись своїм ангельським видивам, навіть не підозрюючи, що доля знову виділила татові з мамою порцію випробувань… Бо якщо хтось хоч краєчком ока мав досвід зазирнути у світ, де живуть душі, цей новий світ за потреби використає найменший шанс, щоб цим досвідом скористатися… Адже мало залишилося дивакуватих людей на землі, ох як мало!.. Всі зайняті тим, щоб виглядати пристойно! В ілюзорному світі товарів. А з тих, кому все по цимбалах, толку – як з козла молока, бо душі в них залишилося – дрібка, згасаюча вуглинка…
Одна надія на нормальних божевільних…
У Марі був вихідний, у Лева лекції після обіду. День видався похмурий і змарнілий. Хоча не дощило. Ганнуся поснідала і щось собі радісне уявляла, бо гугукала і з того тішилася. Марі нарізала капусту на салат. Безрукий не вилазив з Інтернету – вишукував львівських привидів, збирав інформацію про крісло дракона. Сама