постаті, яким я поклоняюсь
і поклонятимусь довіку.
Парвус.
Сії?
Зникомій тіні краще поклонятись,
заблуканці-кометі, ніж таким.
Руфін.
Вони блукали, правда, як і всякий
одважний, хто нових країв шукає.
Прісцілла.
Де ж край блуканню мандрівної думки?
Де дно в розумуванні? Де котвиця,
куди ти кинеш і за що зачепиш
ту котву, щоб спинити корабель,
утомлений одчаєм безбережжя?
Руфін.
Нам рано ще котвиці закидати.
Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,
але ж вона не так-то ще і давня,
щоб думати про край і береги.
Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,
Зеноном, Епікуром або з іншим
ловцем коштовних перел моря думки,
а відпочивши з ними, хай рушає
від них знов далі з вдячною душею.
Парвус.
Ну і куди ж він припливе нарешті?
Руфін.
Якби ми знали се, нащо б і плисти?
В таких мандрівках тільки невідоме
нам може стати за мету.
Парвус.
А… так!
Ну то пливіть собі на бездоріжжя,
сказати просто – на погибель душ!
Ви самохіть відкинули котвицю,
подану вам небесною рукою,
свавільно поминули певну пристань,
що вам отець предвічний урядив,
і на маяк, поставлений високо,
до зору всім, заплющили ви очі, —
так варті ж ви, щоб вас розбили скелі
підводні і безодня поглинула!
(Розпалюється все більше.)
Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії
і люті чуда-юда океану!
О, як душа моя в долоні плеще,
ввижаючи погибель нечестивців!
Руфін (до Прісцілли).
Любити ворогів по-християнськи
зовсім не так вже трудно, як я бачу.
Парвус.
Христос дав не саму любов, а й меч!
Прісцілла (значно збентежена).
Ненавидить він тільки сліпоту,
а не сліпих…
Руфін.
Не поясняй, Прісцілло.
Він досить сам сказав. Я розумію.
(До Парвуса.)
Мій гостю, щоб тебе не дратувати,
волію я розмову залишити
про сі матерії.
Парвус.
Та я вже йду,
мені немає часу на балачки.
Прощай, Прісцілло.
Прісцілла.
Постривай, а лист?
Парвус.
Ти ж переписувать, либонь, не будеш.
(Скоса поглядає на Руфіна.)
Прісцілла.
Чому? я завтра все перепишу.
Парвус (з притлумленим сарказмом).
Таж чоловік твій стилю не вподобав.
Прісцілла (мовчки ховає рукопис під покривало).
Чи хто вже переписував?
Руфін, мовчки вклоняючись, виходить у свій таблін і засуває завіси на дверях.
Парвус.
Аякже,
Рената,