кожним святом витягала їх зі скрині провітрювати, а вони вигравали всіма барвами. Найбільше вона любила жовту. Для неї то були не хустки, а доказ чоловікової любові.
Іван більше не сміявся. Він ніби постарів, думки краяли серце. Це ж у нього на руках тепер уся родина: батько хворіє, Анночці лише п’ять рочків, Євгенка вже підліток, от-от почне дівувати, і зовсім маленький Сергійко. Мачуха вибивається з сили, пришиваючи нові латки. Він мусить. Коли вечорами виходив на вулицю, то шукав нагоди роздивитися ту малу, і мимоволі усмішка морщила йому лице. Дівчина була молоденька й беззахисна в своєму коханні. Роздивлявся на неї, аж поки з’явилося бажання захистити її. Боявся за неї, коли бігла одна додому, і йшов проводжати. Простували мовчки, вона тільки іноді поглядала на нього очима, повними чекання й любові. А він мовчав, бо весь час уявлялася йому та дівчина, що оповила його, наче хміль, приворожила вірною вдачею, білим личком… і відпустила.
Коли вони зустрілися після тої розмови з батьком, вона, щоб звільнити його від страшної муки, почала сама:
– Батько хоче, щоб ти оженився з Ганною.
– Звідки ти знаєш?
– Люди кажуть.
Він мовчав, бо груди йому розпирав жаль, що будь-якої миті міг вихопитися. А вона вела далі:
– Не судилося. Батько не дозволить тобі одружитися зі мною. Він так вирішив. Мені боляче…
Їй хотілося вмерти після цих слів, а вона лише мовчки подала йому руку. Відпустила…
Ганна й справді була молоденька. Їй довелося дописувати собі роки, щоб їх розписали. Весілля справили на Покрову.
І знову буяє весна. З далекої Америки приїхав у гості в Україну Семен з усією сім’єю. Приїхав і вжахнувся: багате колись село стало злиденним після того, як його розкуркулили комсомольці з Берездівського району. Злиденними зробилися й люди. Звичні добросусідські стосунки переросли в підозрілу настороженість. Проте Семен, наче хлопчисько, бігає знайомими місцями, показує дітям, де він хлопчиком пірнав із кладки в став, а ті дивляться на ту воду в заростях очерету і не розуміють його: їм усе чуже. Коли батько зустрічає грибників і, не торгуючись, не рахуючи грошей, скуповує все з кошиками, а вдома, перебираючи гриби, вгадує, де їх зібрали, діти його не розуміють. Коли батько в садку шукає старої груші й жалкує, що її немає і він не може дичками пригостити дітей, ті тихенько пересміюються. Вони сумують за Америкою. Вони там народились, і там сформувався їхній світогляд. Семен шукав своїх однолітків, з якими ріс, перш ніж завербувався, і не знаходив: той поліг на війні чотирнадцятого року, той пропав у революцію, той пішов із бандою й згинув, і багато хто помер у двадцяті роки з голоду. Що сталося з країною?
Та й батьківська хата, колись така простора, уже не вміщає всіх, бо з Латвії повернувся Петро з родиною; там він працював усе життя кондуктором, а тепер привіз родину в село, щоб урятуватися від голоду. Ганна з чоловіком сподіваються дитини. А ще батько, мати і він із сім’єю. Семен заповзявся збудувати