Андрей Шептицький. Я. О. Батій

батькам. Але вимога графа, щоб син отримав освіту, була слушною. Завдяки цьому Роман здобув спеціальні знання, завів численні світські зв’язки, які згодом знадобилися і йому самому, і його монастирю. До речі, після того як батько зміг підтримати рішення сина стати ченцем-василіанином, він дозволив Романові віддати себе під духовне керівництво отця Яцковського.

      Тим часом важкі стосунки батька та сина, що так довго тривали, найстрашніше відбилися на недужій графині. Її розбив нервовий параліч, і в жінки на десять місяців віднялися ноги. У супроводі сина Лева, рідного брата та служниці її відправили на південь. Старші сини навідували матір кілька разів.

      У квітні 1886 року Роман Шептицький поїхав до Рима (друга поїздка відбулася взимку 1888-го, коли молодий шляхтич уже отримав ступінь доктора права). Батько вважав, що перебування у Вічному місті буде дуже корисним для сина. Там Роман познайомився з кардиналами Сімеоні, Серафімо Ваннутеллі, Камілло Мацелла, Мечиславом Ледоховським, Чацьким і колишнім Львівським уніатським архієпископом Йосипом Сембратовичем. Ще за рік хлопець побував у Варшаві, Вільно, Ченстохові, Хирові, Почаєві, Києві та Москві. Під час поїздки він познайомився з українським істориком польського походження Володимиром Антоновичем та з філософом Володимиром Соловйовим. Спілкування з цими людьми змусило молодого шляхтича ще більше повірити в те, що він насправді знайшов своє справжнє покликання. 8 лютого 1888 року Роман з матір’ю побував на загальній аудієнції в Папи Римського Лева XIII, а 24 березня – на приватній. Тоді він зізнався, що хоче стати священиком. Шептицький не просто прийшов отримати благословення. Він попросив понтифіка дати йому, католику-«латинянину», дозвіл перейти до чину василіан і скласти чернечі обітниці… Папа благословив його і сказав: «Будьте послушні голосу Божому, який кличе вас». Особливо благословив він поклик молодого шляхтича і василіан узагалі, сказавши, що на них на Сході чекає велика місія. Графиня Софія тоді з гіркотою визнала, що її син готовий на мучеництво, але якщо Господь так захотів, то хай буде так, як Він захоче.

      Ще за чотири дні до Рима приїхали батько та дядько Романа. Разом вони побували на світських прийомах. Одного вечора хлопець з полегшенням видихнув: «Сподіваюся, що сьогодні я востаннє одягав свій фрак». Того дня він говорив з батьком до пізньої ночі. А вранці граф задумливо сказав дружині: «Уперше мені розкрилася його душа… Я ніколи не зможу віддячити Богові за цю розмову. Навіть якби я прихилив цій дитині цілий світ, цього було б замало – їй потрібне щось інше». І того іншого молодому Шептицькому не могли дати ані його рідні, ані друзі, ані найблискучіша світська кар’єра.