без того, – кивнула Sаня. – О, слухай, в мене виникло не по темі питання.
– Щодо суми твого гонорару?
– Ні, пане Ярковський, не щодо суми. Який ви все ж таки меркантильний… Мені цікаво, чому Шимойнас грав саме Шопена?
– А я знаю чому, – заявив син нумізмата. – Ванда з Радзивілів була його коханкою.
– Чиєю?
– Шопеновою.
– Он як, – гмикнула Sаня. – А ці Радзивіли усюди відмітились. Зачьотна сімейка.
– Розгалужений рід, – погодився Ярковський. – Якщо дозволиш, дам тобі оперативну пораду. Думаю, тобі треба почати з охоронця.
– Справді так думаєш?
– Гаїн – профі, навчений все підмічати, тримати під наглядом ситуацію. Антей Маркович написав, що в момент отруєння й до того Гаїн постійно перебував у залі. Міг щось підсвідомо зафіксувати, краєм ока. З іншого боку, військового тобі легше буде підсадити на ритм. Він має бути гіпнабельним, його ж роками вишколювали на виконання наказів.
– Це все теорія, пане Ярковський, – зауважила дівчина і останнім великим ковтком допила свій фреш. – А на практиці військові бувають різними. Є такі, що підсаджуються без проблем, а є й такі, що взагалі не підсаджуються. І виходить з усього того підсажування один лише попандос.
– Ну, мала, ти на цьому краще розумієшся. Тобі й карти в руки.
– Якщо так, – хвилину поміркувавши, неквапно почала Sаня, – то, виходить, назріло питання про гонорар. До речі, від суми залежатиме, чи пробачу я тобі звертання «мала».
Ярковський назвав їй суму і вона йому пробачила.
4
[№ 29- Гаїн Гурґен Давидович, 53роки, військовий пенсіонер, особистий охоронець ОсинськогоМ.Г.]
В Sані від сидіння по-турецьки затерпли ноги. Але в цьому кальян-кафе інакше не сядеш. Тісна кабінка, жовті мати, подушки, низька стеля, погана витяжка, яблучна задуха. Від густого диму та економного освітлення все навколишнє безнадійно нирнуло до напівтемряви. На трьох квадратних метрах розкинув свої обіцяючі володіння маленький емірат дешевого інтиму. Вже й не розібрати, чи це вона затягла сюди Гаїна, чи він її.
Sані вдалось підсадити його на ритм ще на вулиці. Просто посеред вуличного шуму та брудної музики з тютюнового кіоску. Три хвилини беззмістовного ритмічного муркотіння і відставний підполкан почав гратись з нею в обнімашки й гнати якусь пургу про пустелі Афганістану, перевал Саланґ, ущелину Панджшер та якогось польового командира на ім’я Ахмад Шах. У цьому імені було аж два зручні видохи (дві літери «х»), тому Sаня заходилась муркотіти в плече Гаїну: «ахмадшахахмадшах…» Відтак їм обом одночасно захотілось східної екзотики.
Тепер Гурґен Давидович потужно, на всі легені, димів курильним пристроєм, сьорбав перно й далі теревенив про свої подвиги. Цілком можна було переходити на глибший рівень. І вона почала. Ковтнула трохи анісової горілки і підсунулась ближче до Гаїна, так, щоби він дивився на кришталевий кулон у вирізі її кофточки. Кирпатий густобровий охоронець мав малорухливе обличчя. Лише широкі ніздрі його носа, що нагадував Sані маленький трамплін, жили своїм окремим,