до моєї ролі ментора. А насправді ж старість сама по собі не ґарантує ні мудрості, ні авторитету. Хтось мені колись завважив, що в недалекому минулому авторитет старійшини роду ґрунтувався на майні, яке він мав передати у спадок: селянин заповідав землю своїм дітям, на власний розсуд; міщанин ще за життя свого призначав собі спадкоємця; аристократ із легкістю міг позбавити спадку невдячних нащадків, а міг задля примхи й обдарувати недостойного, якщо той йому приподобається. Саме тому його й слухалися, а виявляти до нього пошану було такою собі необхідністю.
Нині, коли майновий примус із правила став винятком, старий чоловік може збудувати свій авторитет виключно на мудрості, яка являє собою суму досвіду, назбираного впродовж його довгого життя. Із сумом зауважу, що цим привілеєм мало хто користується. Я спостерігаю багатьох нерозумних старих людей – може, сьогодні вони навіть дурніші, ніж замолоду. Вони мають право очікувати від молодих турботи, яка належиться слабшим, але точно не можуть розраховувати на повагу до своїх поглядів.
Тож і я, визнаючи, що я старий, не можу очікувати поваги тільки за свою старість. Мало того: незважаючи на свій вік, я не почуваюся особливо обізнаним. Я й далі борюкаюся з власною глупотою та суєтністю – так само, як робив це впродовж сімдесяти років, себто відтоді, як бодай щось пам’ятаю. Замість того, щоб роздавати менторські відповіді, я й досі ще ставлю питання – і хотів би, щоб книжка ця стосувалася якраз питань, отих найпростіших і водночас найважливіших. А мій досвід має послужити за приклад того, що пошук відповідей на них у мислячої людини триває все життя.
Це питання про те, як улаштовано світ і які закони в ньому керують (якщо такі закони взагалі є). Можливо, якщо спробувати знайти на них відповіді, можна дістати підказку, як жити, які життєві вибори є правильними, а які ні.
Навіть найбільший фаталіст допускає думку, що іноді щось у житті все-таки залежить від нас самих. Насправді ми впливаємо на події частіше, ніж думаємо, а в ситуаціях, що ніяк не залежать від нас, можемо принаймні вирішити, на яку позицію стати, щоб протистояти несприятливій долі. Людина, без жодної вини приречена на серйозну недугу, прописану в її генах, може намагатися панувати над своїми думками, може обрати спосіб переживання свого нещастя: проклинати світ чи миритися з долею, радіти всьому чи все гамузом відкидати. Кожен, незалежно від обставин, може пристати на якусь стратегію свого життя, обрати якесь бачення себе самого, щоб потім утілювати його в життя.
Я опишу тут кілька типових стратегій життя з каталогу моїх вражень та спостережень. Проілюструю їх прикладами з власного досвіду та з фільмів, які я зняв чи до яких написав сценарії, спираючись на почуті історії, а подекуди й на автобіографічні епізоди.
Термін «стратегія» сьогодні стосується насамперед управління і маркетинґу. З тієї ж сфери походить також інше поняття, що виправдовує себе і в житті: «альтернативна вартість». Складнощі у здійсненні вибору