не завжди стосуються матеріального. Одні люди повсякчасно підраховують утрати, інші, йдучи до мети, не оглядаються на збитки. Перші живуть обережно: вони понад усе прагнуть «мати тістечко». Другі живуть захланно, жадібно, бурхливо: з’їдають тістечко і якусь коротку мить насолоджуються смаком. Про таких ми кажемо, що в цю мить у них багате життя, хоча це зовсім не означає життя в багатстві. Бувають багатії, життя яких бідне, геть убоге, бо живуть вони нудно, нецікаво, тоді як леґендарний грек Зорба з фільму Какоянніса, не маючи нічогісінько, вмів смакувати життя в усій його повноті. Однак більшість із нас шукає золоту середину, намагається зберегти рівновагу між двома крайнощами, що, як виявляється, неймовірно складно.
Багато життєвих рекомендацій містять у собі суперечність, яку сучасна людина силкується подолати і все не знаходить вдалого рішення. Біблія говорить: треба втратити життя, щоб його віднайти. Чи не буде блюзнірством, якщо я скажу, що ця розумова конструкція дещо нагадує дилему з тістечком? З’їсти – і мати. Так шкода зрікатися життя – і так сильно хочеться віднайти його у якомусь стократному вимірі… Про необхідність зректися життя кажуть не лише християни. Схожа думка простежується й в ученні Будди, в Корані й у Ведах. Очевидно, наша дилема є універсальною. Ми напевне її не розв’яжемо – ні я, ні ви, ні на цих сторінках, ні в житті. Але замислитись над нею варто.
Ці розмисли приведуть нас до чергового одвічного питання, яке міститься у великій світовій літературі, зокрема в російській (зрештою, саме по-російському це питання звучить найчіткіше і важко перекладається неслов’янськими мовами). «Як жити?» – запитують персонажі Чехова і Достоєвського. «Як жити?» – питає Клим Самгін, герой роману Горького. Колись на конкурсі в Монте-Карло я бачив телесеріал за цією повістю. Серіал, знятий російською, мав англійські субтитри, і запитання «Як жити?» було перекладене англійською як «What should I do?» («Що мені робити?»). Гадаю, в цьому і криється вся безодня між ментальністю Сходу і Заходу. Росіянин ставить своє запитання дуже широко, і до цієї невизначеності схиляє його сама мова. Англійська ж мова є продуктом іншої культури, іншого світобачення. Російське питання торкається самої сутності життя. «Як жити», коли навколо стільки страждань, несправедливості та кривди, а змінити цей світ на краще неможливо? Англієць же шукає для себе практичної задачі – «що робити», бо основним наповненням життя для нього є діяльність.
Поляк з натури своєї належить до культури Заходу: він вихований у латинській традиції і повинен бути ближчим до англосакса, ніж до брата-слов’янина – росіянина. Так я думаю, бо культурні зв’язки міцніші, ніж якась етнічна чи мовна спорідненість. Мені, авжеж, легко говорити – мені, чиє прізвище підказує, що я хоч і поляк, та не слов’янин… А зрештою, мій випадок тут значення не має. «Кляте питання» видатних російських письменників я наводжу для того, щоб поставити його собі і вам.
Як жити?
Чи можливо взагалі відповісти всерйоз на таке