так пістолет кілька секунд. Дивився на тремтливі в туманному мороці ліхтарі. На темні прямокутники вікон будинків. На бруківку, що виблискувала у світлі фар. Дивився, немов хотів закарбувати в пам’яті цю картину. І тільки побачивши, що людина у формі від одного із ЗІСів попрямувала до його автівки, натиснув на спусковий гачок. Пострілу він не почув. Лише, незважаючи на нічну пітьму, у мозку спалахнуло сонце.
На звук пострілу до машини підбіг Саркісов з охороною. Він ривком відкрив дверцята. Берзін сидів на водійському сидінні, його голова лежала на кермі. У лівій скроні зяяв величезний кульовий отвір, з якого повільно стікала цівка крові. Навколо рани темне коло опіку від порохових газів. Губи складені у ледь помітну посмішку. Посмішку людини, яка знає щось, чого не знає решта, не знає і ніколи не дізнається. Тіло раптом почало повільно хилитися й упало Саркісову під ноги.
– Б…дь, він застрелився. Ще й зіпсував мені чоботи, сука. Я піду доповім товаришу Берії. Лаптєв, стережи тут, нікого не підпускай, – кинув підлеглому.
– Б…дь, що за ніч! – вилаявся Берія, якого о п’ятій розбудив телефон і голосом Саркісова доповів про самогубство Берзіна. – Обшук провели і нічого не знайшли? Добре. Їдь додому. Більше нікого не буди. А то ми так відправимо на той світ половину Наркомінсправу.
Подумав: матиму халепу з Кам’яною задницею. А що робити з дорученням Сталіна?
Коба приїде в Кремль о другій годині, значить до 12-ї треба встигнути переговорити з Молотовим! Добре, якби Кам’яна задниця ще не встиг дізнатися про самогубство дипломата, бо почне пороти гарячку. Побіжить до Хазяїна. А той невідомо як зреагує. Може сказати, що без вини не стріляються. А може вставити йому, Берії, чергового пістона у дусі: підвішу за яйця, поїдеш у «турму», зітру на порох… Лайно!
Розділ 6
20 березня 1940 року, 11 год. 22 хв
Москва
Сегодня в Доме художника проходит Семинар руководителей районных семинаров пропагандистов политшкол, комсомольских начальных политкружков, кружков по изучению биографии В. И. Ленина и И. В. Сталина, кружков основного типа по изучению истории партии.
Водій – капітан держбезпеки Осипов – з вітерцем промчав Берію по Іллінці, нещодавно перейменованій на вулицю Куйбишева. Валер’ян Куйбишев, перший заступник голови Раднаркому і член Політбюро, входив до найближчого оточення Сталіна і був претендентом на місце Молотова. Але не склалося. Він помер у 35-му, у зеніті своєї кар’єри. І колишня вулиця московських крамарів була названа його ім’ям.
Колись тут височіли Воскресенський монастир і Церква Миколи – Великий хрест. Натомість нині з’явилися безликі сірі будинки у стилі «радянський модерн».
Автомобіль Берії швидко перетнув Нікольський та Іпатьєвський провулки, Красну площу. Капітан Осипов був гарним водієм, як то кажуть, водієм від бога, тому й возив самого наркома.
Над перехрестями на дротах звисали новомодні семафори-світлофори,