до кращих й найвідоміших психологічних новел письменника, які він писав протягом 1840-х рр. (схожого типу новели «Бісеня суперечності» й «Чорний кіт»). У цих новелах максимально повно отримав художній вираз інтерес письменника до аномальних психічних станів, спричинених хворобою, сп’янінням, маніакальною зосередженістю на якійсь думці, крайнім емоційним напруженням і т. ін. По вивчав прояви божевілля, тож знав, як виявляє себе шизофренія в її початковому стані, параноя, роздвоєння особистості, інші аномальні психічні стани і виробив систему художніх засобів для їхньої передачі. На особливу увагу серед них заслуговує манера оповіді. Раніше окрім героя з певними психічними аномаліями По зазвичай уводив оповідача, що втілював психічну норму (як у «Падінні дому Ашерів»). Згадані новели 1840-х рр. побудовані у вигляді монологу, адресат якого невідомий. На ознаки нервових чи психічних розладів у нього вказують не лише (а часом і не стільки) його дії, несумісні зі здоровим глуздом, а й стиль оповіді з характерними нервовими інтонаціями, хизуванням, наполегливим запевненням у власній психічній спроможності тощо. З особливою повнотою усе це виявляє новела «Серце виказало».
По вправно використовує потенціал, закладений в оповіді від першої особи, яка уможливлює не лише щирість (свідому чи мимовільну), але й гру у відвертість, замовчування, приховування і загалом маніпулювання свідомістю слухачів – у даному випадку нас, читачів. При цьому він враховує, що ці інтенції можуть реалізовуватися героєм-оповідачем як осмислено (скажімо, щоб виправдати себе), так і несвідомо (приміром, щоб уникнути психологічної травми, яку може завдати адекватне розуміння скоєного). Так само він знає, що межа між тим, що вважається психічною нормою і відхиленнями від неї рухлива, крихка, часом важко вловима. Тож однозначно діагностувати стан психіки героїв По буває доволі важко, тим паче, що певна ірраціональність загалом притаманна, на його думку, людині. Про це йдеться у новелі «Бісеня суперечності» («Impt of Pervese»), де схильний до самоаналізу герой-оповідач не може опиратися бажанню розповісти про здійснене ним вбивство саме тому, що цього робити не варто. «Потреба чинити наперекір закладена у нас природою,… у ній першопричина усієї поведінки людини», – стверджує і загрузлий в алкоголізмі, але теж не чужий самоаналізу герой новели «Чорний кіт».
При певних спільних інтенціях, «Серце виказало» й «Барильце амонтильядо» – твори різні, як і психічні явища, в них оприявлені. Оповідання «Серце виказало» демонструє більшу визначеність щодо хворобливого стану його неназваного героя, злочинові якого з точки зору здорового глузду бракує мотивації, адже він наполягає на приязному ставленні до своєї жертви. Сліпе око старого він сприймає як щось окреме від нього, що може бути виявом психічної хвороби (уточнювати діагноз залишимо знавцям), або підсвідомого бажання виправдати своє вбивство переносом ненависті з цілого на його частину (що теж не є свідченням психічної норми). Наявність прагматичних