до тебе на інавгурацію. Що привезти?
– Барило «Хванчкари».
– Трохи забув українську. Барило – це трилітрова банка?
– Не прикидайся. Знаєш, що це набагато більше. А з корупцією в тебе як? Казав же, що стала головною національною рисою грузинів. Українців, либонь, ще більше…
– Маквала в опозиції потирає біленькі ручки. У її лавах поповнення. З числа окремих потерпілих, що… залишилися на волі. До Грузії інвестиції пішли валом. Будую дороги, готелі на морському узбережжі. Минулого тижня «виловив» ще одного двадцятисемирічного грузина в Сінгапурі. Талановитий фінансист. У двадцять п’ять вже радником прем’єра Сінгапуру. Етнічний грузин, батьки якого емігрували з Гагри під час абхазької війни. Тепер маю міністра фінансів. Та годі про мене. Що там у тебе, друже?
– Все добре, Нодаре. Йде підрахунок голосів. День інавгурації погоджу з тобою… Я б із задоволенням поміняв свою Яну на твою Маквалу. З доплатою…
– А в моєму уряді є палкі симпатики твоєї прем’єрки. Красива, бестія. Сильна. Сексуальна. Ввійшла в десятку найвродливіших жінок-політиків. І найголовніше – розумна, – Нодар соковито, з вологим видихом, реготнув. – Тримаю за тебе кулаки, ставлю свічку і чекаю результатів. Відразу передзвони мені, щоб я першим привітав тебе. Перемагай і повиривай зуби, як ти там його називаєш? Крокодилові. Раша робить ставку на нього. Маю достовірну інформацію. Він здаватиме Україну. Сам винен, Павле. Після революції на ньому вже був жирний хрест. А ти, ґенацвале, зробив собі з нього конкурента. Чекаю дзвінка.
«Він приїхав у Городища тільки посеред липня, коли я вже провалилася у відчай і приховати тяж було неможливо. Він приїхав обіднім автобусом із райцентру, але не прийшов до мене. Купався, їздив на батьковому мотоциклі рибалити на Савчині ставки в покинутих хуторах. Ці дні, години, хвилини були для мене суцільним стражданням. Я падала на ліжко і ревіла, впиваючись зубами в подушку. Була на межі самогубства. Мене стримував лише плід нашої любові, який уже нагадував про себе ніжкою чи ручкою…
Ми зустрілися лише четвертого дня, коли він з рушником через плече прийшов купатися до ставка. Довго плавав, я чекала на березі.
– Нічого не розумію, Павличку, – тремтячим голосом прожебоніла, коли він витерся і нарешті помітив мене.
– У мене була практика в колгоспі на Луганщині. Думав, ти давно зробила аборт…
– Чекала твоєї поради, мій рідний, – я підхопила край рушника і допомогла йому витерти спину. Красиву, засмаглу, любу мені спину із великою родимкою на лівій лопатці.
– Порада проста, як клямка у хвіртці: зробити аборт, вчитися, а тоді одружимося, Насте, – він витягнувся на вигорілій траві і очима показав, щоб лягла поруч.
– Вже пізно, Павле. Крім того, мама мені заборонила викидати дитину. Ти не переживай. Ніхто в Городищах не знатиме, що це – від тебе. Так порадила мама. Крім неї, в мене нема нікого, Павле. Вона пережила подібне… Ти ж знаєш. Я виросла без батька.
Сказала це і заточилася від нападу нудоти, жалю до себе і до моєї мами,