Ладомира мала відчуття хвилюючого і млосного збудження, наче відчувала, що Мечислав сьогодні приїде. Відчувала, але не сподівалася. З її молодим жіночним єством це часто траплялося. Але сьогодні відчуття були дивними, сильними, навіть доходячи до межі болю. Тому вона повільно встала з постелі, оглянула своє по-жіночному пишне, але недолюблене тіло, омила його прохолодною водою і, одягнувшись, причепурившись, поринула у домашні, господарські справи, щоб чимшвидше забути про вранішній неспокій.
Так і сталося. Затурбувалася, заметушилася, з дітьми довго возилася. То бояриня покликала, все про Ратимира поговорити хотіла. Потім боярин старий кликав, розпорядження невідкладні собі придумував. Ладомира вислухала. Не перечила господареві будинку, хоч більшість із тих розпоряджень було вже виконано. Потім Святовид прийшов. Ладомира зраділа, що він на певний час дітей займе, а вона зможе доробити те, що ще не дороблене. Але, не дивлячись на заклопотаність, все одно, час від часу відчувала тривожне поколювання у низу живота. Відчувала, але виду не подавала, усім привітно усміхалася.
Бути привітною її навчило життя на чужині. Вона вже майже не пам’ятала того краю, у якому народилася, де пройшло її дитинство. Маму свою вона взагалі, можна сказати, не знала. Вона померла, ще тоді коли Ладомира була малим дитям. Певний час вона жила підростаючи з батьком, але він безглуздо загинув, а вона, у той самий день, стала бранкою. Дівчам її Мечислав привіз на чужину, де вона на зло усім, у тому числі й долі, зробила все, щоб стати щасливою. Не просто вижити на чужині, а жити тут гідно і славно. «Я більше ніколи не втрачу свою родину», – дала вона тоді собі затяту обіцянку.
Не дивлячись на великі життєві труднощі, Ладомира невпинно працювала над собою, влаштовуючи усіма правдами й неправдами своє життя, свою долю. І Боги оцінили її старання, вони усміхнулися їй, влаштувавши її життя. Що ще зараз хотіти Ладомирі? Вона дружина славетного воїна, командира великокняжої дружинної когорти. Живе у найбільшому будинку, який є у переяславському дитинцю, більше того, вона не просто тут живе, вона управляє всією господою, прислугою, смердами, закупами. Без її відома нічого не може відбутися у цьому боярському домі. Окрім того, вона щаслива мати, її син є онуком боярина Добромира Поклінного із усіма визнаними правами. Ладомира переконана, що після смерті старих бояр вона стана повноправною господинею цієї господи. Вона буде бояринею, такою, якою є зараз, також чужинка і колишня великокняжа рабиня, гречанка Катерина.
Але це буде потім, буде колись, а сьогодні гряде очікувана нею ніч кохання. Саме цієї ночі вона порине у палкі обійми люблячого чоловіка. Ладомира все зробила, щоб Мечислав був закоханий у неї до безтями, щоб не мріяв про іншу жінку. Вона дуже цього боялася, тому докладала всіх зусиль, щоб він марив лише нею. І так було. При першій-ліпшій нагоді він їхав до Переяслава. Їхав, щоб насолодитися своєю коханою чужинкою, яка з бранки стала дружиною…
…Нашвидкуруч завершивши усі господарські клопоти, заглянувши у дитячу кімнату, вона