слово, все таке.
– Гаразд. Ці формальності можеш залагодити лише ти, Ло.
– Знаючи тебе, Бенджаміне, я не сумніваюся, що ти вже склав список своїх потреб, кількість людей, обладнання й усього такого – я не помиляюся?
Я засміявся й розстебнув верхню кишеню.
– Звичайно, не помиляєшся, – погодився я й подав йому три аркуші списаного паперу.
Він швидко їх переглянув.
– Дуже по-спартанському, Бене, – похвалив він мене. – Але, я думаю, ми можемо піти далі, ніж це. Принаймні я хотів би побудувати тут бодай простеньку злітну смугу, щоб ми могли користуватися «дакотою». Наближається спека. Ви помрете, якщо й далі спатимете під брезентом. Нам треба оселитися тут солідно, потрібні також будуть будівлі для офісу та складів із кондиціонованим повітрям. Це означає, що ми не обійдемося без потужного генератора, який би забезпечував освітлення й помпування води з басейну.
– Ніхто не зможе звинуватити тебе в надмірній скнарості, Ло, – сказав я, і всі ми засміялися.
Саллі наповнила мій келих. Я торжествував і був надзвичайно задоволений собою в той вечір. Мені було чим пишатися, адже я підібрався зовсім близько до розгадки таємниці, схованої протягом тисячі років, і Лорен мав намір весь час підтримувати мене, бути моїм партнером. Віскі вливалося мені в горло, наче вода.
Я звик пити багато віскі. Це був спосіб забути про чимало речей, а інші сприймати легше. Років шість тому я зненацька усвідомив, що майже рік не працював над книжкою, що моя пам’ять й інтелект були неясними й ненадійними, а мої руки вранці тремтіли. Я досі вранці випиваю чарку або дві міцного трунку, а іноді влаштовую справжню пиятику. Але сьогодні я напився тому, що я щасливий, а не тому, що мені сумно.
– Пий, Бене, пий. Сьогодні нам є, що відсвяткувати, – сказала, сміючись, Саллі й налила мені ще одну добру порцію.
– Обережніше, лікарю, – слабко запротестував я, але цього вечора я напився з великою приємністю, напився майже до повної втрати пам’яті.
Я з гідністю відмовився, коли Лорен запропонував мені допомогу, й сам-один добувся до намету, в який Саллі делікатно переселила мене після прибуття Лорена. Я впав на своє ліжко одягнений і відразу провалився в сон. Я напівпрокинувся, коли увійшов Лорен і попхався через весь намет до свого ліжка. Пам’ятаю, як розплющив одне око й побачив, як проникає світло щербатого місяця крізь відкидне полотнище намету – чи то було перше світло світанку? Тоді я не надав цьому ніякого значення.
Набрати персонал для проекту було найважливішим завданням, і тут мені пощастило. Пітер Вілкокс наготувався піти у річну відпустку з Кейптаунського університету. Я полетів до Кейптауна, щоб побачитися з ним, і за шість годин розмови переконав його, що розкішне життя в Європі йому зовсім не сподобається. Трохи важче мені було вплинути на Гізер, його дружину, та все змінилося, коли я показав їй фотографію малюнка білого царя. Як і для Саллі, наскельні розписи – одне з її головних захоплень.
Для розкопів вони справжні фахівці. Мені вже довелося працювати з ними разом