гурту.
– Дівчата, цей чоловік складе нам компанію. Я хочу відрекомендувати вам доктора Бенджаміна Кейзина. Доктор Кейзин є директором Інституту африканської антропології та доісторії. Бене, це Марджорі Фелпс.
Я обертався до кожної, чиє ім’я вона називала, й приймав надміру експансивні привітання, обдаровуючи кожну своїм поглядом і своїм голосом, а очі й голос у мене добрі. Наше знайомство було таким самим складним для них, як і для мене. Ти не маєш підстав сподіватися, що твоя господиня запропонує тобі не тільки щось випити перед ланчем, а й познайомитися з чоловіком, який має на спині горб.
Мене врятували діти. Боббі помітила мене й підбігла до мене, радісно волаючи: «Дядько Бен! Дядько Бен!» Вона обхопила мене за шию холодними мокрими рученятами й притислася вологим купальним костюмом до мого нового костюма, перш ніж потягла мене геть у саму гущу решти виводка Стервесантів та орди їхніх юних друзів. Порозумітися з дітьми мені легше. Вони або не помічають моєї фізичної вади, або прямо запитують: «Чому ви так низько нахиляєтесь, коли ходите?»
Сьогодні вперше я не становив для них великого інтересу, я був надто заклопотаний, щоб приділити їм усю свою увагу, – і незабаром вони розбіглися від мене, усі, крім Боббі, бо вона завжди зберігає мені вірність. Потім Гіларі забрала мене від своєї падчерки, і я повернувся до ліги молодих матерів, де справив набагато краще враження. Я неспроможний чинити опір гарним жінкам, коли мені щастить подолати першу ніяковість. Я зміг піти до інституту лише о третій годині дня.
Боббі Стервесант налила мені солодового віскі «Ґлен Ґрант» зі щедрістю, із якою рука цієї тринадцятирічної дівчинки наливає кока-колу. Тому я подався до інституту, почуваючись дуже добре.
На моєму робочому столі лежав конверт із написом «приватний і конфіденційний», а до одного з його кутів була приколота записка: «Цей конверт принесли тобі під час ланчу. Певно, там повідомляється щось дуже цікаве! Сал».
З несподіваною й гострою підозріливістю я пильно роздивився печатку на конверті. Саллі не розкривала його – але я знав, що для цього їй знадобився весь її самоконтроль, бо вона відзначається майже невротичною цікавістю. Вона називає цю свою рису надзвичайно гострим розумом, схильним до наукових розслідувань.
Я прикинув, що вона з’явиться у наступні п’ять хвилин, тому знайшов пакет із м’ятними пігулками «3Х» у верхній шухляді й укинув одну собі в рот, щоб знищити запах випарів віскі, після чого розкрив конверт і витяг звідти глянцеву фотографію, збільшену до розміру дванадцять на дванадцять, увімкнув світло над робочим столом, прилаштував його так, щоб воно освітлювало фотографію згори, й дістав збільшувальне скло, яким користувався у роботі. Потім розглянувся навкруги на війська минулого, що зібралися в моєму кабінеті. Попід усіма чотирма стінами тяглися полиці й від підлоги до висоти плеча – мого плеча – вони були заповнені книжками – інструментами мого фаху, усі оправлені в телячу шкіру зеленого чи брунатного кольору з назвами, витисненими на палітурках золотом.