вдарила кулаком повітря.
– Ось тобі зачіпка!
– Подзвоніть охороні студмістечка, – сказав Вілл, звертаючись до Фейт. – Нехай обшукають його кімнату.
– Уже подзвонила. Двері було замкнено, та кімната стояла порожня. Я маю номер, на який подзвонити, коли будемо в студмістечку. Декан хоче переговорити з юристами, перш ніж нам дадуть доступ до кімнати, але він каже, що це лише формальність.
– Якщо потрібно буде знайти суддю й отримати ордер, дайте знати. – Аманда глянула на свій годинник. – Скоро четверта. Я спізнююся на закриту нараду до мера. Щось знайдете – одразу ж дзвоніть мені.
Вілл пішов через кухню на вихід, та раптом згадав, що машини в нього нема. І усвідомив, що Аманда досі на кухні, спирається на стіл і чекає, коли він зробить саме те, чого вона хоче.
– Хочете, щоб я почергувала біля будинку Александерів і дізналася, чи батьки попросили когось наглядати за Кайлою? – спитала Фейт.
Вілл подумав про кімнату Адама Гемфрі в гуртожитку, про всі документи й нотатки, які потрібно зареєструвати, усі шухляди і полиці, які необхідно обшукати.
– Ви поїдете в Технологічний зі мною, – сказав він.
Подив на її обличчі поступився місцем обережності.
– Я думала, що буду просто напохваті.
– Ви й будете напохваті. – Вілл відчинив двері, котрі вона щойно зачинила. – Ходімо.
Розділ 3
Інструкція з експлуатації «міні-купера» Фейт проголошувала, що на передніх сидіннях може поміститися пасажир чи водій зростом понад шість футів. Як завжди, кілька зайвих дюймів мали величезне значення, і Фейт було трохи втішно спостерігати, як чоловік, що доклав руку до звільнення її матері з поліції, незграбно намагається влаштувати своє довготелесе тіло в її машині. Зрештою Вілл посунув сидіння назад, так що воно майже торкалося заднього вікна, і вмостився.
– Порядок? – запитала вона.
Він роззирнувся в салоні. Розділене на охайний проділ пісочно-світле волосся шерхнуло по скляному люку даху. Фейт подумала про лучного собачку[13], що висовує писок із нори.
Вілл злегка кивнув.
– Їдьмо.
Вона відпустила зчеплення, а він простягнув руку до паска безпеки. Упродовж багатьох місяців навіть згадка про цього чоловіка викликала у Фейт таку глибинну лють, що їй здавалося: треба викликати блювоту, щоб цей присмак зник з рота. Евелін Мітчел не надто багато розповідала дочці про внутрішнє розслідування, та Фейт бачила, якою була ціна безжальних допитів. День за днем її сильна бронебійна мати сохла і марніла, перетворювалася на стару жінку.
І головним чинником цього перетворення був Вілл Трент.
Правду кажучи, згризала її також і провина. Фейт була поліцейським і знала все про синій код мовчання. Та знала вона й про те, що матір підкосила зрада її підлеглих – тих жадібних недоносків, які думали, що красти гроші, здобуті на наркотиках, не гріх. Та все ж Евелін відмовилася