у хвіст. Приїжджала й тітка Лідія, але тільки тому, що вона була його адвокатом. Двічі на рік разом з матір’ю з’являлася й Джойс, раз на Різдво і раз – на його день народження. Вона ненавиділа кожну хвилину свого перебування там. Від неї аж пахло ненавистю. Джойс хотіла вибратися звідти чи не більше, ніж сам Джон, а коли розмовляла з ним, він мимоволі згадував, як між собою балакали чорношкірі гангстери й арійці:[14] «Ти, сучий ніґер, пес ти шолудивий. Ти курвий білий вишкварок. Ось я до тебе доберуся – придушу на місці».
Двічі за весь термін ув’язнення до нього навідувався батько, але Джону не подобалося про це згадувати.
– Чуєте?
Жінка з мобільним стояла поруч. Він відчув пахощі її парфумів. Її верхня губа вигиналася бантиком, ротик був зволожений блиском для губ.
– Агов? – сказала вона, мало не сміючись.
– Перепрошую, – промимрив Джон, шокований від того, що вона підійшла так близько, а він навіть не помітив. У тюрмі він уже був би мертвий.
– Я кажу «дякую», – повторила вона.
Він узяв простягнутий долар, почуваючись дешевим і брудним водночас.
Джон розіграв невеличку виставу – поклав банкноту в скриньку спільних чайових, знаючи, що за ним стежить кожна пара очей на мийці. Так само стежив і він, коли клієнт давав чайові комусь іншому. На цій роботі ніхто нікому не довіряв, та й не даремно. Не треба було мати вищу освіту, щоб здогадатися, чому купка дядьків середнього віку працює за мінімальну зарплатню плюс чайові на автомийці «Горила».
З офісу вийшов Арт, закричав: «Перша зміна, обід!» – і пішов до копа, котрий стояв біля торговельного автомата. Чорт, цього Джон теж не помітив. Коп вийшов надвір, дивився на нього, а він і не побачив.
Джон опустив голову й пішов у комірчину, записав час виходу на обідню перерву й узяв з полиці свій обід. У холодильнику стояла його газована вода, але він не збирався йти по неї, поки не поїде той коп і Арт не повернеться за свій стіл, щоб рахувати свої гроші.
На виступі цементної стіни в затінку великої магнолії, яка росла на клапті трави за автомийкою, сидів Чіко, один з робітників. Джон і сам любив посидіти під тим деревом, тішачись самотою і затінком, проте того дня Чіко його випередив. На зоні такого не могло статися. Зайняти чиєсь місце було те саме, що відтрахати сестру цього зека в зад. У тюрязі кожен вчинок мав свою ціну.
– Ну як воно? – Джон кивнув Чіко і пішов до накриття для машин, яке слугувало майстернею.
Механіки пішли на обід. Вони заробляли достатньо, щоб дозволяти собі таку розкіш.
Джон всівся на землю під тентом. Зняв бейсболку і тильним боком долоні витер лоба. Раніше листопад означав наближення зими, але тепер він означав, що вам пощастило, якщо не впрієте до обіду в куртці, яку наділи вранці.
Господи Ісусе, поки його не було на волі, навіть погода змінилася.
Він роззирнувся навколо і тільки після цього витяг з задньої кишені штанів аркуш паперу. Кредитний звіт. Глибоко в душі йому хотілося вкинути