згодом перевіряли вручну. Час від часу «Лабети» не пропускали абсолютно безневинні файли на тій підставі, що вони містили ще не знайомі фільтрам програми. Тоді підрозділ системної безпеки вручну ретельно перевіряв і тільки після підтвердження чистоти файла пускав його в обхід «Лабетів» прямо до «Транскоду».
Комп’ютерні віруси такі самі розмаїті, як і віруси живі. Як і їхні природні аналоги, комп’ютерні віруси мають одну мету: увійти до базового організму – наприклад, до такого, як «Транскод», – і розмножуватися.
Картукяна вельми дивував той факт, що АНБ досі не мало проблем із вірусами. Так, «Лабети» були невсипущим і вправним вартовим, але АНБ фактично живилося з паші, всмоктуючи в себе цифрову інформацію з комп’ютерів у всьому світі. Таємне збирання розвідувальної інформації великою мірою нагадувало неперебірливий секс: хоч уберігайся, хоч не вберігайся, але рано чи пізно щось підчепиш.
Картукян закінчив перевірку списку файлів, виведених на екран. І його здивування зросло ще більше: кожен файл пройшов крізь фільтри. Вони не виявили нічого незвичного, і це означало, що «Транскод» не був інфікований.
«Тоді що ж змусило його надовго задуматися? – суворо спитав хлопець, звертаючись до порожньої кімнати. Картукяна кинуло в піт. – Може, треба повідомити про це Стретмора?»
– Тест на вірус, – твердо сказав собі Картукян, намагаючись заспокоїтись. – Треба зробити тест на вірус.
Молодий інженер знав, що Стретмор обов’язково накаже спочатку зробити цей тест. Кинувши погляд на порожнє приміщення шифрувального відділу, Картукян нарешті прийняв рішення – завантажити потрібну тестову програму, прогін якої мав зайняти приблизно десять хвилин.
– Повертайся чистою, – прошепотів він. – Чистою, як скло. Скажи таткові, що то якась дрібниця.
Та Картукян інстинктивно відчував: то зовсім не дрібниця. Інтуїція підказувала йому, що всередині комп’ютерного велетня відбувається щось вкрай незвичайне.
Розділ 10
– Енсей Танкадо помер? – спитала Сюзанна й відчула, як до горла підступає нудота. – Ви вбили його? Але ж ви самі начебто щойно…
– Ми до нього й пальцем не торкнулися, – запевнив її Стретмор. – Він помер від серцевого нападу. Сьогодні вранці мені телефонували з COMІNT. Їхній комп’ютер через Інтерпол зафіксував прізвище Танкадо в поліцейському журналі Севільї.
– Кажете, він помер від серцевого нападу? – недовірливо перепитала вона. – Та йому ж було лише тридцять років.
– Тридцять два, – уточнив Стретмор. – Танкадо мав вроджену ваду серця.
– Ніколи про це не чула.
– Але це зазначено в його медичній картці АНБ. Ясна річ, що він про це не розводився.
Та Сюзанні було важко повірити в такий випадковий збіг обставин.
– Невже вади серця могли отак запросто вбити його? Це не така вже й смертельно небезпечна хвороба.
Шеф стенув плечима.
– Слабке серце… та іспанська спека. Додайте до