.

привиділось, і все зразу зникло. І ось знов те саме обличчя, ще краще, ніж того разу.

      – Що з вами, Равіку? – спитала Кет. Він повернувся до неї.

      – Нічого. Просто знайома пісня. Неаполітанський сентиментальний романс.

      – Спогади?

      – Ні. В мене немає спогадів.

      Він відповів гостріше, ніж хотів, і Кет пильно подивилась на нього.

      – Інколи мені хотілося б знати, що з вами діється, Равіку.

      Він махнув рукою.

      – Те саме, що й з кожним. У наш час світ повний авантурників, що стали ними не з власної волі. Їх можна зустріти в кожному готелі для втікачів. І в кожного своя історія, яка для Александра Дюма чи Віктора Гюго була б знахідкою. А тепер тільки-но почнеш розповідати її, як твій слухач уже позіхає. Нате ще чарку, Кет. Тепер найнеймовірніша пригода – нескаламучене, спокійне життя.

      Оркестр заграв блюз. Танцювальна музика в нього виходила кепсько. Кілька пар почало танцювати. Джоан Маду підвелася й рушила до виходу. Вона йшла так, ніби зала була порожня. Раптом Равік згадав, що про неї сказав Морозов. Джоан пройшла досить близько від їхнього столика. Равікові здалося, що вона побачила його, але її погляд відразу байдуже ковзнув кудись повз нього, і вона вийшла.

      – Ви знаєте цю жінку? – спитала Кет, що стежила за Равіком.

      – Ні.

      VIII

      – Бачите, Вебере? – спитав Равік. – Ось… і ось… і ось тут…

      Вебер схилився над операційним столом.

      – Так…

      – Маленькі вузлики, ось… і ось. Це не прості потовщення і не зрощення…

      – Ні…

      Равік випростався.

      – Рак, – сказав він. – Безперечний, виразний рак. Давно в мене не було такого збіса складного випадку. Дзеркало нічого не показує, під час обмацування в ділянці тазу виявлено тільки невеличке пом’якшення з одного боку, ледь відчутну припухлість, може, кісту або міому, нічого загрозливого, проте знизу добратися не можна. Довелося різати, і раптом ми знаходимо рак.

      Вебер подивився на нього.

      – Що ви будете робити?

      – Можна взяти заморожений зріз і дослідити тканину під мікроскопом. Буассон ще в лабораторії?

      – Напевне.

      Вебер попросив сестру подзвонити в лабораторію. Вона швидко вийшла, нечутно ступаючи гумовими підошвами.

      – Треба оперувати далі, зробити гістероектомію, – мовив Равік. – Робити ще щось нема глузду. Найгірше те, що вона нічого не знає. Який пульс? – спитав він у сестри, що дазала наркоз.

      – Рівний. Дев’яносто.

      – Кров’яний тиск?

      – Сто двадцять.

      – Добре.

      Равік подивився на Кет Гегстрем. Вона лежала на операційному столі в положенні Тренделенбурга.

      – Треба було б її попередити. Отримати згоду. Не можна ж так просто пошматувати людину… Чи можна?

      – За законом можна. А взагалі… ми однаково вже почали.

      – Мусили. Звичайним способом нічого не можна було зробити. Але це вже інша операція. Викинути матку не те саме, що зробити аборт.

      – Мені здається, вона вам довіряє, Равіку.

      – Не