.

не хвилювало, тільки відчував тепло, що струменіло від неї.

      Графинчик спорожнів.

      – Будемо й далі пити горілку? – спитав Равік.

      – А що ви мені тоді давали?

      – Коли? Тут? Мабуть, ми пили багато всього впереміш.

      – Ні. Не тут. Першого вечора.

      Равік подумав.

      – Не пригадаю… Може, коньяк?

      – Ні. Схоже на коньяк, проте щось інше. Я хотіла його дістати, але не знайшла.

      – Так сподобалося?

      – Не тому. Просто зроду не пила нічого міцнішого.

      – Де ми його пили?

      – В невеличкому бістро поблизу Тріумфальної арки. Спускалися туди кількома східцями вниз. Там були самі водії і дві дівчини. А в офіціанта на руці була виколота жінка.

      – Ага, знаю. Мабуть, кальвадос. Нормандська яблучна горілка. Ви його тут не питали?

      – Начебто ні.

      Равік підкликав офіціанта.

      – У вас є кальвадос?

      – Ні. На жаль, немає. Його ніхто не замовляє.

      – Надто елегантна публіка. Отже, таки кальвадос. Шкода, що не можна визначити напевне. Найпростіше було б піти ще раз туди. Але ж тепер не можна.

      – Чому?

      – Вам же треба бути тут?

      – Ні, я вже скінчила.

      – Чудово. То ходімо?

      – Ходімо.

      Равік легко знайшов ту пивничку. Багато столиків були вільні. Офіціант із виколотою жінкою на руці мигцем глянув ка них, вийшов, човгаючи підошвами, з-за прилавка й витер столика.

      – Поступ, – сказав Равік. – Того разу він не витирав.

      – Не цей столик, – мовила Джоан. – Он той.

      Равік усміхнувся.

      – Ви забобонні?

      – Інколи.

      Офіціант зупинився коло них.

      – Правильно, – сказав він і напружив м’язи. Жінка на руці ворухнулася. – Того разу ви також тут сиділи.

      – Ви пам’ятаєте?

      – Пам’ятаю.

      – З такою пам’яттю вам би треба було стати генералом, – сказав Равік.

      – Я нічого не забуваю.

      – То мені дивно, що ви й досі живі. Може, ви також пам’ятаєте, що ми тоді пили?

      – Кальвадос, – не задумуючись, відповів офіціант.

      – Добре. Ми й тепер питимемо його. – Равік обернувся до Джоан. – Як просто часом усе вирішується! Зараз побачимо, чи він і досі такий самий смачний.

      Офіціант приніс чарки.

      – Два подвійних. Тоді ви теж замовляли подвійні кальвадоси.

      – Ви мене починаєте лякати, чоловіче. Може, ви ще скажете, як ми були одягнені?

      – В дощовик. Дама була в береті.

      – Шкода, що ви тут нидієте. Вам би треба було працювати у вар’єте.

      – Я й працював там, – вражено відповів офіціант. – У цирку. Я ж вам казав. Невже забули?

      – Забув. На свій сором, забув.

      – Цей пан легко забуває, – мовила Джоан офіціантові. – Він майстер забувати. Так само, як ви – майстер пам’ятати.

      Равік глянув на неї, зустрівся з нею очима й усміхнувся.

      – Може, й не зовсім так, – сказав він. – А тепер покуштуймо кальвадос… Салют!

      – Салют!

      Офіціант