не хвилювало, тільки відчував тепло, що струменіло від неї.
Графинчик спорожнів.
– Будемо й далі пити горілку? – спитав Равік.
– А що ви мені тоді давали?
– Коли? Тут? Мабуть, ми пили багато всього впереміш.
– Ні. Не тут. Першого вечора.
Равік подумав.
– Не пригадаю… Може, коньяк?
– Ні. Схоже на коньяк, проте щось інше. Я хотіла його дістати, але не знайшла.
– Так сподобалося?
– Не тому. Просто зроду не пила нічого міцнішого.
– Де ми його пили?
– В невеличкому бістро поблизу Тріумфальної арки. Спускалися туди кількома східцями вниз. Там були самі водії і дві дівчини. А в офіціанта на руці була виколота жінка.
– Ага, знаю. Мабуть, кальвадос. Нормандська яблучна горілка. Ви його тут не питали?
– Начебто ні.
Равік підкликав офіціанта.
– У вас є кальвадос?
– Ні. На жаль, немає. Його ніхто не замовляє.
– Надто елегантна публіка. Отже, таки кальвадос. Шкода, що не можна визначити напевне. Найпростіше було б піти ще раз туди. Але ж тепер не можна.
– Чому?
– Вам же треба бути тут?
– Ні, я вже скінчила.
– Чудово. То ходімо?
– Ходімо.
Равік легко знайшов ту пивничку. Багато столиків були вільні. Офіціант із виколотою жінкою на руці мигцем глянув ка них, вийшов, човгаючи підошвами, з-за прилавка й витер столика.
– Поступ, – сказав Равік. – Того разу він не витирав.
– Не цей столик, – мовила Джоан. – Он той.
Равік усміхнувся.
– Ви забобонні?
– Інколи.
Офіціант зупинився коло них.
– Правильно, – сказав він і напружив м’язи. Жінка на руці ворухнулася. – Того разу ви також тут сиділи.
– Ви пам’ятаєте?
– Пам’ятаю.
– З такою пам’яттю вам би треба було стати генералом, – сказав Равік.
– Я нічого не забуваю.
– То мені дивно, що ви й досі живі. Може, ви також пам’ятаєте, що ми тоді пили?
– Кальвадос, – не задумуючись, відповів офіціант.
– Добре. Ми й тепер питимемо його. – Равік обернувся до Джоан. – Як просто часом усе вирішується! Зараз побачимо, чи він і досі такий самий смачний.
Офіціант приніс чарки.
– Два подвійних. Тоді ви теж замовляли подвійні кальвадоси.
– Ви мене починаєте лякати, чоловіче. Може, ви ще скажете, як ми були одягнені?
– В дощовик. Дама була в береті.
– Шкода, що ви тут нидієте. Вам би треба було працювати у вар’єте.
– Я й працював там, – вражено відповів офіціант. – У цирку. Я ж вам казав. Невже забули?
– Забув. На свій сором, забув.
– Цей пан легко забуває, – мовила Джоан офіціантові. – Він майстер забувати. Так само, як ви – майстер пам’ятати.
Равік глянув на неї, зустрівся з нею очима й усміхнувся.
– Може, й не зовсім так, – сказав він. – А тепер покуштуймо кальвадос… Салют!
– Салют!
Офіціант